Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 8

«Дивно! — скажете ви. — Чому королеві забороняють такі дурниці?» Річ у тому, що королі зобов’язані суворо дотримуватися етикету. Етикет — це правила поведінки, прийняті при дворі, які передаються з покоління в покоління. І якби захотів якийсь король-вискочка зробити щось по-своєму, його перестали б боятися й поважати. Сказали б: він втратив королівську гідність і не поважає своїх великих батька, діда, прадіда! Тому, якщо король задумав увести новий звичай, він звертається до церемоніймейстера, який стежить за дотриманням етикету й точно знає, що можна, а чого не можна робити королям.

Як відомо, Матіушу за етикетом відводилося на сніданок шістнадцять хвилин тридцять п’ять секунд, бо так робив його дід. Тронна зала не опалювалася — така була воля його прабабусі. Але прабабуся давно померла, і її не запитаєш: чи можна поставити в залі піч?

Через будь-яку дрібницю, якщо це стосується королівської особи, скликають міністрів, і вони довго радяться з розумним виразом обличчя. Так було з прогулянкою Матіуша. Така тяганина відбивала будь-яке бажання про що-небудь просити.

А Матіуш опинився ще в гіршому становищі, ніж його предки: адже етикет розрахований на дорослих, а не на дітей! Тому церемоніймейстерові проти власної волі довелося трохи відступити від суворого, манірного етикету. Так, замість солодкого вина Матіушу давали дві ложки гидотного риб’ячого жиру, а замість газет приносили книжки з картинками.

Звичайно, якби Матіуш знав стільки, скільки батько, або мав шапку-невидимку, тоді ще варто було б бути королем. А так що? Уже краще б народився звичайним хлопчиком, ходив би собі до школи, виривав сторінки із зошитів та жбурлявся камінням. «Добре б скоріше навчитися писати й надіслати Фелеку листа. Фелек відповість, і вийде, ніби ми розмовляємо», — подумав Матіуш.

Звідтоді він став особливо старанно переписувати з книжки вірші й оповідання. Він би й гуляти не ходив, якби дозволили. Але знову заважав цей клятий етикет: із тронної зали належало йти в парк. Двадцять лакеїв стояли напоготові, аби розчинити перед юним королем двері в сад. Якби Матіуш одного прекрасного дня відмовився від прогулянки, двадцять лакеїв залишилися б без діла.

«Теж мені робота — двері відчиняти!» — скаже нетямуща людина. А щоб ніхто не подумав, ніби в палацових лакеїв райське життя, доведеться розповісти, що вранці вони приймають холодну ванну, придворний перукар їх причісує, голить, підстригає вуса й бороди. Потім вони ретельно чистять свій одяг, аби ні порошинки, ні пір’їнки не пристало. Триста років тому, під час царювання Генріха Лютого, якась нетямуща блоха візьми та й стрибни з лівреї свого господаря на королівський жезл. Нечепурі лакеєві відрубали голову, а гофмейстер лише дивом уникнув страти. І з того часу дворецький об одинадцятій годині сім хвилин перевіряв, чи чисті в лакеїв вуха, шия, руки, а о тринадцятій годині сімнадцять хвилин те саме робив церемоніймейстер. За незастебнутий ґудзик призначали шість років в’язниці, за недбалу зачіску — чотири роки каторжних робіт, за невмілий уклін — два місяці сидіти на хлібі і воді.