Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 77

Матіуша поселили в шатрі з левових і тигрових шкур. Він хотів поплакати наодинці, без свідків, та де там! Маленька Клу-Клу, яка ходила за ним по п’ятах і не залишала ні на хвилину одного, і цього разу виявилася поруч. Матіуш розгледів її при світлі величезного діаманта. Вона поклала йому руку на чоло і тихо-тихо заплакала.

«Шкода, що я не розумію їхньої мови! — бідкався Матіуш. — Клу-Клу мені б усе пояснила». Дівчинка без угаву говорила, повільно, по кілька разів повторюючи одні й ті самі слова. Вона думала: може, так буде зрозуміліше. Намагалася розтлумачити щось знаками. Але Матіуш з усього цього зрозумів лише дві речі. Перше: Клу-Клу — його найвідданіший друг, і друге: йому не загрожує жодна небезпека — ні зараз, ні в майбутньому.

Не дивлячись на втому, Матіуш усю ніч не зімкнув очей.

І лише під ранок, коли крики трохи затихли, Матіуш заснув. Але його скоро розбудили, посадили знову на золотий трон, і кожне плем’я піднесло йому дари. Матіуш усміхався, дякував, але про себе думав: на всій земній кулі не вистачить верблюдів, щоб перевезти це добро через пустелю. Крім того, перед від’їздом білі королі оголосили Матіушу, що дозволять провозити через свої країни лише клітки з дикими звірями і більше нічого — ні за які гроші!

«Був би в мене власний порт і власний флот, тоді інша справа», — подумав Матіуш.

І ще він подумав: «Якщо знову почнеться війна і я знову одержу перемогу, то вимагатиму в закордонного короля один морський порт і не залежатиму від його милостей».

Матіуш із задоволенням відпочив би тут із тиждень, та не можна, справи не дозволяють. Раптом без нього спалахне війна? І потім, як бути з листами? Адже він щодня повинен прочитувати сто листів і щодня сотням дітлахів видавати те, що їм потрібне.

— Пора повертатися, — сказав Матіуш і показав спочатку на верблюдів, а потім на північ.

І Бум-Друм зрозумів його.

Матіуш пояснив знаками, що хоче забрати із собою тіло відважного пілота.

Бум-Друм зрозумів і це.

Коли розвернули просякнуті пахощами ганчірки, Матіуш побачив мертвого пілота: він був білий і твердий, як мармур. Його поклали в ящик із чорно- і о дерева і знаками пояснили Матіушу, що він може забрати його із собою.

Уламки аероплана склали в інший ящик із чорного дерева. Але Матіуш дав зрозуміти, що вони йому не потрібні, і дуже здивувався, побачивши, як зрадів Бум-Друм. Ніби отримав невідомо який коштовний дарунок!

Усе це добре, але головного Матіуш так і не з’ясував: відмовився Бум-Друм від своїх дикунських звичок чи ні? Нічого іншого не залишалося, як узяти його із собою. Матіуш так і зробив. І ось королівський караван уже знайомим шляхом рушив назад через пустелю.

Лише вдома, у себе в кабінеті, Матіуш зрозумів сенс загадкових подій, свідком яких він став. Ось що розповів йому професор, який вивчив п’ятдесят мов.