Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 57
Януш Корчак
І Матіуш не помер, а лише проспав поспіль три дні і три ночі.
XXIII
Усі всілися перед шатром на тигрових шкурах, і вистава почалася.
Жрець вийняв із коробочки щось маленьке і поклав на долоню. Це виявилася крихітна змійка. Вона обвилася довкола пальця жерця, зашипіла, висунула жало, не товстіше за нитку, і, встромивши його в палець, застигла — пряма, як палиця. Жрець відірвав змію й показав на пальці крапельку крові. Глядачів охопив священний трепет. «Подумаєш, крапелька крові!» — дивувався Матіуш. Але йому розтлумачили, що ця маленька змійка страшніша від леопардів і гієн: від її укусу вмить настає смерть.
А жрець тим часом продовжував показувати фокуси. Ось він зійшов на вогнище — з вух, носа і рота палахкотить вогонь, а йому хоч би що!
Після цього він заграв на сопілці, і сорок дев’ять величезних змій затанцювали під музику. Потім став дмухати на високу столітню пальму; дмухав доти, доки стовбур пальми не почав повільно хилитися до землі, і — крак! — вона зламалася. Змахнув палицею й попрямував між двома деревами повітрям, як по містку. Підкинув догори кульку зі слонової кістки, підставив голову — кулька впала на неї й безслідно зникла. Але він швидко закрутився на місці, а коли зупинився, всі побачили в нього дві голови: одна сміялася, інша плакала. А під кінець показав ось яку штуку. Відрубав одному хлопчикові голову, уклав її в плетену корзину й завертівся довкола корзини в дикому, несамовитому танці. Потім штовхнув корзину ногою, і звідти почулася гра на сопілці. Жрець відкрив кришку — і з корзини вискочив хлопчик, якому він щойно відрубав голову, і як ні в чому не бувало став перекидатися і стрибати. Те ж саме виконав він із птицею. Підстрілив на льоту птицю з лука. Пронизана стрілою птиця впала на землю, висмикнула дзьобом стрілу й підлетіла до чарівника. Той узяв у неї із дзьоба стрілу, а птиця довго пурхала довкола.
«Мабуть, заради стількох чудес можна й отруту випити», — подумав Матіуш.
То на верблюді, то на слоні подорожував він країною свого дивного друга. Побував у негритянських селищах, розташованих у непролазних джунглях. Люди тулилися там у плетених хатинах, у бруді й убогості, разом із домашніми тваринами. Серед негрів було багато хворих. Їх можна було б вилікувати, були б ліки. Лікар давав їм таблетки й мікстури, вони слухняно, з вдячністю приймали їх й одужували. У лісах Матіуш не раз натикався на трупи людей, розтерзаних хижаками або вкушених отруйними зміями.
Матіуш дуже співчував неграм, з якими встиг подружитися.
«Чому вони не будують залізниць й електростанцій? — дивувався він. — Чому в них немає кіно, просторого, чистого житла, зброї для захисту від диких звірів? Адже золота й діамантів у них стільки, що діти граються ними, як простими камінчиками».
— Через те, що білі брати не хочуть нам допомогти, — пояснив йому Бум-Друм.
