Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 52

У державі Матіуша жив старий професор, котрий вивчив п’ятдесят мов. Терміново послали за ним, аби дізнатися, чого хоче чорний посланець. Інші негри теж не розуміли його або вдавали, що не розуміють, боячись, як би він не зіпсував їм комерцію.

— О, могутній, як баобаб, великий, як море, швидкий, як блискавка, і ясний, як сонце, король Матіуш, я привіз тобі дружбу мого владики, нехай буде він здоровим сім тисяч років і діждеться десяти тисяч праправнуків! — заявив посланець африканського вождя. — У лісах мого владики більше звірів, ніж зірок на небі, ніж у мурашнику мурашок. Світлійший король Матіуш, не вір цим брехунам, у них леви беззубі, тигри без кігтів, слони старі й немічні, а птахи підмальовані фарбами. У будь-якої мавпи більше розуму, ніж у всіх у них, разом узятих, а любов мого владики до тебе у стократ перевершує їхню дурість. Вони хочуть виманити в тебе більше грошей, а моєму владиці золота не потрібно. У горах у нього стільки золота, що його нікуди дівати. Він пришле тобі диких звірів, а сам хотів би приїхати до тебе на два тижні в гості. Йому дуже цікаво подивитися, як живуть європейці. Але білі королі його не запрошують, говорять, що він дикун і дружбу з ним водити непристойно. Приїжджай до нас, і ти переконаєшся, що я кажу правду.

Торговці дикими звірами носи повісили: «Прощайте, грошики!»

— А чи відомо вашій величності, що він приїхав із країни людожерів? Наша порада вам: не їздіть туди і не запрошуйте їх до себе, — спробували вони відрадити Матіуша.

— О ясний, як сонце, і білий, як пісок, король Матіуш! — сказав у відповідь чорношкірий велетень. — З голови в тебе не впаде жодна волосина в гостинній країні мого владики. Мій владика, нехай здоровим він буде п’ять тисяч років без одного року, швидше з’їсть самого себе, аніж зачепить тебе хоч одним пальцем.

— Вирішено: я їду до Африки! — заявив Матіуш.

Торговцям дикими звірями довелося спіймати облизня й полишити столицю.

XXI

анцлер повернувся додому злючий-презлючий. Дружина не наважувалася слова мовити, щоб не розсердити його ще більше. Діти принишкли, боячись, як би їм не влетіло під гарячу руку. Зазвичай канцлер випивав перед обідом чарку горілки, а страви запивав вином. Але сьогодні він відштовхнув вино й випив підряд п’ять чарок горілки.

Незвичайна поведінка глави сімейства бентежила дружину.

— Любий, — боязко мовила вона, — я бачу, у тебе знову неприємності на службі. Так можна зовсім здоров’я втратити.

— Нечувана справа! — прорвало нарешті канцлера. — Знаєш, що викинув Матіуш?

Дружина замість відповіді лише сумно зітхнула.

— Знаєш, що він викинув? — повторив канцлер. — Зібрався в гості до людожерського вождя. Так, так, до вождя людожерів! До найбільш дикого племені в цілій Африці. Куди не ступала нога білої людини. Розумієш? Там його з’їдять. Неодмінно з’їдять! Я просто у відчаї.

— Любий, а чи не можна його відрадити?

— Відговорюй, якщо тобі життя не миле, а я не маю наміру вдруге в холодній сидіти! Він упертий і легковажний хлопчисько!