Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 41
Януш Корчак
— Батько через цей папірець усю спину мені сполосував.
— Що ти кажеш! — Матіуш був вражений.
— Ага. «Хай, каже, король якими хоче милостями тебе осипає, це його справа, а я з тебе, негіднику, шкіру спущу, тому що це моє, батьківське право. У палаці ти — королівський фаворит, а вдома — мій син. Батьківська рука надійніша за королівську милість».
Життя навчило Матіуша бути обачним і, головне, не квапитися, не робити нічого зопалу. У житті, як на війні: хочеш перемогти, ретельно готуйся до бою. З цим папером він знову поспішив. Зваляв дурня. І поставив себе в безглузде становище. Що ж виходить? Він, король, видає охоронну грамоту, а простий сержант, незважаючи на неї, лупить ні за що свого сина.
— Бачиш, Фелеку, ми з тобою трохи поквапилися. Пам’ятаєш, я говорив навіть, що краще зачекати. Зараз я тобі все поясню…
І Матіуш розповів йому історію з шоколадом.
— Королі не можуть робити все, що захочуть.
— Так, ваша величносте.
— Фелеку, називай мене, як колись, — Томеком. Адже ми разом воювали й тобі я зобов’язаний життям.
І вони вирішили називати один одного на ім’я, коли будуть наодинці.
— Залізно. Крушигоро!
— Залізно, Вирвидубе!
Тепер і про злощасну грамоту стало легше говорити.
— Замість неї я дам тобі ковзани, два м’ячі, альбом із марками, лупу й магніт.
— А батько мене знову налупить.
— Потерпи трохи, Фелеку. Королі не можуть зробити все одразу. Вони теж підкоряються закону.
— А що це за штука — закон?
— Я ще сам добре не знаю. Здається, такі книги.
— Угу. — Обличчя Фелека засмутилося. — Ти там на різних засіданнях буваєш, вчишся потроху, а я ось…
— Не сумуй, любий Фелеку. Побачиш, як здорово буде! Якщо одного мого слова достатньо, щоб п’ять мільйонів дітей отримали шоколад, отже, і для тебе я зможу зробити багато добра. Ти й не знаєш, як довго я не сплю ночами. Кручусь із боку на бік і все думаю: як зробити так, щоб усім було добре. Тепер мені легше. Для дорослих придумати щось приємне важко: у них є гроші, вони можуть купити собі, що хочуть…
— Не розумію, навіщо думати весь час про інших, — урвав Фелек. — Я на твоєму місці наказав би зробити в парку гойдалки, каруселі з музикою…
— Тобі цього не зрозуміти, тому що ти не король. Ну що ж, це хороша ідея. На наступному засіданні я запропоную у всіх школах зробити гойдалки й каруселі.
— І тир, і кегельбан.
— Добре.
XV
— Головне — гроші позичити.
— А нові не можна випустити?
— З цим доведеться зачекати. Ми й так під час війни просто жах, скільки їх навипускали.
— Гарне діло — чекати! А термінові борги як накажете сплатити?
— Я пропоную взяти позику в іноземних королів.
Міністри зжерли по чотири тістечка із заварним кремом, випили каву з вершками й розійшлися по домівках.
Наступного дня канцлер доповів королеві: без позики за кордоном ніяк не обійтися. Але послання треба написати так вправно, щоб багаті королі не змогли відмовити. Тому доведеться засідати двічі на день.
