Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 223

Якось само собою вийшло, що мешканці будинку, де оселився Матіуш, робітники на фабриці, навіть мешканці вулиці — одним словом усі — прагнуть зробити Матіушу приємне.

Раніше ця глуха околична вуличка славилася скандалами, бійками, крадіжками, так що в поліції тут завжди вистачало справ. А тепер баламути й гуль- тяї принишкли. Хтось із дітей виставив на підвіконня горщик із квіткою, а наступного дня квіти з’явилися у всіх вікнах. Нехай Матіуш радіє, дивлячись на зелень. Навіть двірники стали чистіше мести бруківку. Словом, вулиця змінилася на краще. І поліцейські з незвички навіть занудьгували.

Одного дня Матіуш знайшов під дверима листа.

Любий королю Матіуше!

Звідтоді, як ти оселився на нашій вулиці, мого батька не впізнати — він перестав пити, не б’є маму, не лається. «Матіуш подав мені приклад, як жити», — каже він. Дякую тобі.

Зося.

Матіуш здогадався: напевно, це та сама дівчинка, яку він щодня зустрічає по дорозі на фабрику. Щось він не бачивши цілий тиждень. Мабуть, ходить іншою дорогою — соромиться.

XXX

дного дня до Матіуша прийшов Фелек. У брудному, худому, нещасному обідранцеві Матіуш насилу впізнав свого веселого, пустотливого товариша. У Матіуша стискалося серце. Коли біда скоїться з людиною тихою, сумною, зміна не така помітна.

— Фелеку, що з тобою?

Той мовчить, лише сльози котяться по брудних щоках.

— Фелеку, скажи, що сталося?

Фелек знизав у відповідь плечима. Не хоче говорити, отже, соромиться. Треба йому допомогти.

— Де ти живеш?

— Під мостом.

— Ти голодний?

Мовчання.

— Ти десь працюєш?

— Я нічого не вмію робити.

— Спочатку і я не вмів. Але хто хоче, той навчиться.

— А я не вмію хотіти.

— Захочеш — навчишся.

Фелек залишився в Матіуша, і вони зажили удвох.

Матіуш встає на світанку, а Фелек спить.

«Натомився, бідолаха, нехай відпочине», — думає Матіуш.

Минає день за днем, Фелек відпочиває, а Матіуш працює за двох. Довелося продати батьківський годинник. Коли Матіуш зрікся престолу, скарбник видав йому з королівської скарбниці діамантовий перстень батька, мамині сережки й ось цей годинник. Коли б не Фелек, він ні за що не розлучився б із цими речами, які нагадували йому про батьків. Але потрібно було купити Фелекові ліжко, одяг, і грошей на їжу тепер витрачалося удвічі більше.

Фелек сидить удома й курить цигарки. Накупив якихось безглуздих книжок, але навіть читати йому ліньки.

Тому Матіуш дуже зрадів, коли Фелек виявив бажання піти на фабрику.

— А мене приймуть? — із сумнівом запитав він.

Матіуш заздалегідь переговорив із майстром, але Фелеку нічого про це не сказав. Ще подумає, що він для Матіуша тягар і йому хочеться його позбутися.

— Може, ще відпочинеш?

— Ні, досить!

Тепер уранці вони удвох крокують на фабрику. Дорогою розмовляють про всіляку всячину. З товаришем іти веселіше.

А про те, що було, Фелек так і не обмовився жодним словом. Якщо соромиться, значить, нічим похвалитися.