Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 45

Досліджуючи склад хуліганства, зупинимося також на проблемах його кваліфікації за сукупністю з умисним вбивством і тяжким тілесним ушкодженням, які досить часто вчиняються, так би мовити, поряд одне з іншим. Типовість, усталеність сполучень названих злочинних діянь досить давно була позначена законодавцем і навіть закріплена в КК УРСР 1927 року у вигляді складеного делікту. Так, в ч. 3 ст. 70 КК УРСР 1927 року йшлося про хуліганство, поєднане з вбивством, зґвалтуванням, тяжкими тілесними ушкодженнями або підпалом.

Аналізуючи ст. 70 КК УРСР 1927 р., Е.Я. Немировський писав, що «вона має на увазі таки випадки перелічених в ній злочинів, в яких вони не переслідують якоїсь мети, звичайно пов’язаної з вбивством, тілесними ушкодженнями, підпалом, наприклад, помсти, збагачення, і не викликаються такими спонуканнями, як задоволення почуття гніву, роздратування. За нею караними є випадки, в яких центр тяжіння міститься в перейшовшому всілякі межі бешкетуванні. в такому розгулі свавілля, що ці злочини вчиняються заради них самих, для забави».

Зазначений складений злочин було виключено з КК УРСР 1960 р. Дане рішення законодавця можна визнати правильним, адже недоліки цієї конструкції очевидні. По-перше, в однім ряду опинилися діяння, які є різними за характером і ступенем суспільної небезпеки, наприклад, вбивство і підпал (знищення майна). По-друге, сумнівно, щоб всі злочини, вказані в ст. 70 КК УРСР, однаково часто вчинялися при порушенні громадського порядку.

Випадки посягання на особу, її життя чи здоров’я при хуліганстві видаються більш типовими, ніж, скажімо, зґвалтування чи підпал. Отже, відсутність в чинному КК даного складеного злочину, на перший погляд, є цілком виправданою і теоретично обґрунтованою. Водночас це питання має і іншу сторону.

Так, у КК України передбачена відповідальність за вбивство із хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК), стосовно якого у постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року «Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я особи» (п. 11) роз'яснено, що як «умисне вбивство з хуліганських мотивів дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє життя іншу особу внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. Якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувалися особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК».

Наведене роз’яснення є, безумовно, вірним щодо реальної сукупності цих злочинів. Водночас не менш типовими є випадки їхньої ідеальної сукупності, коли вбивство вчиняється не до чи після, а в процесі хуліганства. Якщо слідувати наведеним роз’ясненням, то для таких випадків ст. 296 КК не застосовується. Отже, хоча об’єктивно при ідеальній сукупності вчиняються два злочини: вбивство і хуліганство, останнє поглинається п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, тобто один лише хуліганський мотив прирівнюється Пленумом до хуліганства, яке при цьому «зникає» і не отримує самостійної юридичної оцінки за такої кваліфікації.