Читать «Виправдувальний вирок у кримінальному процесі України» онлайн - страница 79

Розділом 4 Статуту приватного підприємства молодіжний культурний центр «О» передбачено, що засновник є директором підприємства, організовує всю його роботу, видає накази і розпорядження, приймає і звільняє з роботи працівників і накладає на них стягнення в межах чинного законодавства, здійснює інші повноваження, визначені даним Статутом. (а.с.63).

Під час судового слідства судом встановлено, що підсудний П. на момент будівництва вольєра для птахів і тварин не був попереджений про те, що вольєр споруджується на території, що є парком-пам’ятником садово-паркового мистецтва «Парк біля залізничної станції». На території цього парку відсутні відомості про статус цієї території як природоохоронної зони. Межі парку на місцевості не відображені. Не виконані вимоги п.4 рішення виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 25 вересня 1984 року №315 «Про мережу територій і об’єктів природно-заповідного фонду області», яким обласній інспекції Державного комітету Української РСР з охорони природи, спільно з президією обласної ради Українського товариства охорони природи, до 01 травня 1985 року доручено провести паспортизацію і передачу територій і об’єктів природно-заповідного фонду під охорону підприємствам і організаціям, у віданні яких вони знаходяться. Паспортизація і передача відповідних документів власникові, Придніпровській залізниці, не проведені.

В ході судового слідства встановлено, що директором приватного підприємства „О” П. не порушувалися ландшафт і рельєф місцевості, трав’яний покрив і зелені насадження при будівництві вольєра не ушкоджувалися. Охоронним зобов’язанням не передбачена заборона будівництва на території парку, якщо це будівництво не спричиняє зміну характеру місцевості, ландшафту.

Посилання обвинувачення на свідчення свідків Р., М. і Є. як на докази вини підсудного у вчиненні халатності не можуть бути прийняті судом як докази його вини, оскільки вказаними свідками підтверджуються факти знаходження вольєра на території природоохоронної зони. Проте, ці ж свідки пояснили суду, що в парку відсутні огорожі, інформаційні таблиці про приналежність території до природоохоронної зони, межі парку не визначені, спорудження вольєрів не спричинило яких-небудь змін ландшафту і рельєфу парку, пошкодження зелених насаджень.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 27.12.1985 р. із змінами, внесеними відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 04.06.1993 р. і №12 від 03.12.1997 р., істотною шкодою можуть бути визнані прямі матеріальні збитки, упущена вигода тощо.

Згідно ч.2 ст.22 ЦК України збитками є втрати, понесені в результаті знищення і пошкодження речі, а так само втрати, необхідні на відновлення порушеного права.

Судом встановлено, що при будівництві вольєра не були змінені ландшафт, рельєф, рослинний покрив місцевості, або інші дії, які привели до реального спричинення шкоди державі при будівництві вольєра, тобто, збитки державі заподіяні не були.