Читать «Виправдувальний вирок у кримінальному процесі України» онлайн - страница 4

При цьому він підкреслив головну причину обвинувального ухилу в роботі судів. На його думку, відомчий підхід вимагає, щоб кожен притягнутий до суду був визнаний винним, що і реалізується нині винесенням у кримінальних справах менше 1% виправдувальних вироків і подальшим скасуванням із них більше 40%. „...Населення ... вірить, що «диму без вогню не буває», «Оскільки ведуть, то винен», «Органи не помиляються, якщо хапають не мене».

Важливо відзначити, що навіть у роки репресій (1937-1940) виправдувальні вироки в загальній статистиці розглянутих справ складали 10%.

У першому півріччі 1918 року в Москві з кожних 100 обвинувачених в середньому засуджувалися 61, виправдувалися 32 та звільнялися від покарання 7. Свідчення про судимість у 24 губерніях за 1919 та 1920 роки свідчить про засудження 60,8% та виправдування 39,2% обвинувачених. Таким чином суди Російської імперії виносили до 40% виправдувальних вироків.

Судами Запорізької області в 2005 році було ухвалено 29 виправдувальних вироків щодо 45 осіб (зокрема, 13 у справах приватного обвинувачення).

Із них 7 вироків не оскаржувалися і набрали законної сили; 22 — оскаржувалися і були розглянуті колегіями суддів Палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Запорізької області, який скасував 10 вироків, а справи направив на новий судовий розгляд; 5 вироків скасовано з направленням справи на додаткове розслідування; 7 вироків залишено в силі.

Саме зазначена статистика зумовлює особливу значущість справжньої практичної допомоги для суддів по виголошенню виправдувального вироку, прагнення автора допомогти практичним працівникам у правильному розумінні та неухильному дотриманні кримінально-процесуального закону, що регулює ухвалення виправдувального вироку.

Із правосуддям завжди пов’язувалося уявлення про високі принципи моралі: справедливості, правди, гуманізму. Тому професійні знання суддів повинні поєднуватися з громадянською мужністю та справедливістю.

Сьогодні судді мають пам’ятати, що «...правосуддя... — це живий, творчий процес, який ніколи не знаходиться у спокійному стані, він постійно розвивається, удосконалюється, стає демократичнішим».

У юридичній літературі неодноразово підкреслювалося, що при виголошенні виправдувального вироку «від судді потрібно чимало громадянської мужності, у разі, коли місцеві органи влади, прокуратура, органи слідства та інші особи, не зацікавлені у такому рішенні справи, вживають відповідні заходи (не дають квартири, провокують, тощо). І багато суддів ідуть на певний компроміс і замість виправдувального вироку виносять ухвали про повернення справ на дослідування. Близько 12% суддів з опитаних такі свої дії пояснювали тим, що їм не вистачило сміливості, вони не бажали псувати стосунки з прокурором, боялися скасування таких вироків».