Читать «Нетопир» онлайн - страница 5

— Ось, Харрі, це Тихий океан, — сказав Ендрю, коли вони піднялися на високий берег. — Наступна зупинка — Нова Зеландія. До неї всього лише дві тисячі мокрих кілометрів.

Харрі роззирнувся. На заході даленів центр міста з мостом через гавань, на півночі — пляж і яхти у Вотсонс-Бей, а ще Менлі, передмістя на північному боці затоки. На сході синіми переблисками неба і води мінився овид. Прямо перед ними стрімко спадали вниз крутосхили, а далеко внизу уривали серед каменів свою довгу мандрівку морські хвилі.

— Ось, Харрі, зараз ти стоїш на історичному місці, — повідомив Ендрю. — В 1788 році британці відправили до Австралії першу партію каторжан. Вирішено було поселити їх у бухті Ботані-Бей, за кілька миль на південь звідси. Але потім милостивий капітан Філліп розсудив, що краєвид там надто суворий, і послав човен уздовж берега — вибрати ліпшу місцину. Обігнувши мис, на якому ми наразі стоїмо, вони знайшли найкращу затоку в світі. Трохи згодом сюди прибув і капітан Філліп, а з ним — 11 кораблів, 750 каторжан — чоловіки й жінки, 400 моряків, 4 роти солдатів і провіант на два роки. Але в цім краю не так легко жити, як здається на перший погляд. Британці не вміли ладнати з природою так, як аборигени. І коли через два з половиною роки приплив ще один корабель з провізією, виявилося, що британці майже вимерли з голоду.

— Але, схоже, з часом справи пішли на краще, — Харрі кивнув у бік зелених верховин. Від спекоти в нього по шкірі стікали цівочки поту.

— У британців — так. — Ендрю сплюнув з обриву. Вони провели поглядом шлях жирного плювка, поки той пропав з очей. — Їй пощастило, що до моменту падіння вона вже була мертва, — сказав він. — Поки тіло падало, вдаряючись об скелі, каміння виривало з нього шматки.

— Скільки часу вона була мертва, коли її знайшли?

Ендрю поморщився:

— Судмедексперт установив, що 48 годин. Але він…

З його жесту Харрі зрозумів, що лікар любить випити.

— До того ж ти не довіряєш круглим цифрам?

— Тіло знайшли у п’ятницю ранком, тому можна припустити, що смерть настала вночі проти середи.

— Свідки є?

— Як бачиш, машини можна ставити там, унизу. Вночі це місце не освітлене і людей тут практично не буває. Досі свідків не знайшлося, і не думаю, що вони взагалі з’являться.

— І що ж нам робити?

— Ми зробимо, як мені сказав шеф: підемо в ресторан і будемо витрачати державні гроші. Як-не-як, ти зараз найвищий представник норвезької поліції в радіусі двох тисяч кілометрів. Щонайменше.

Ендрю і Харрі сіли за столик, накритий білою скатертиною. Рибний ресторан «Дойлз» стояв на березі Вотсонс-Бей, від моря його відділяла лише вузенька смужка пляжу.

— Ну, то як тобі? — поцікавився Ендрю.

— Як у глянсовому журналі.

Перед ними на пляжі хлопчик і дівчинка ліпили з піску замок. За ними простягалося блакитне море, вдалині височіли величні зелені гори і хмарочоси Сіднея.