Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 63
Мнацакан Варданович Тарян
Зараз Аршавір був щасливий, і в ім’я цього щастя він, не замислюючись, пішов би на будь-який подвиг, аби лиш наблизити кінець цій проклятій війні, що нівечить людські долі. Так хотілося, щоб його перша любов цвіла у світі, де були мир і тиша.
— Аршавіре,— прошепотіла Галя,— ти не будь такий одчаяка…
— Хіба краще боягузом бути?
— Ні, але трошки будь обережніший, обачніший, добре? Я боюся за тебе… Як подумаю, що ти міг не повернутися…
— Не міг,— сказав він, дивлячись у її голубі очі.— Ти ж чекала. І це чекання оберігало мене. Я мусив повернутися живий.
Він голубив її оксамитним поглядом чорних очей, потім пригорнув до себе й відчув, як лунко б’ється її серце,— ніби пташина, що хотіла вирватися на волю і летіти, летіти, хмеліючи від щастя.
— Галю…
— Аршавіре…
За кілька кілометрів звідси свистіли кулі й гинули солдати, десь палали села та міста, земля стогнала від страшної наруги, а тут, у благословенному куточку яблуневого саду, два серця плекали свою любов.
* * *
Ідучи на чергову операцію — по «язика»,— старший сержант Хмельницький цього разу зупинив свій вибір на Мкртчянові, Таганашвілі, Кунанбаєві та Пархоменкові. О першій годині ночі бійці зодягли маскувальний одяг і були готові в дорогу.
— Пархоменко! — сказав командир відділення.— Я піду перший, ти — останній.
— Єсть іти останнім! — повторив наказ Олесь.
— І назад так само, зрозуміло?
— Зрозуміло, товаришу старший сержант.
Поповзом пройшли «нейтральну» зону й зовсім несподівано наткнулися на загорожу з колючого дроту — покручена витками, вона була метрів зо два завширшки й метр заввишки.
— Коли ж це вони встигли такого накрутити? — здивувався Аршавір.— Я вертався, то ще не було.
— Дарма,— сказав Хмельницький.— У Таганашвілі ножиці завжди при собі. Так?
— Так точно, товаришу старший сержант.— Таганашвілі дістав ножиці, якими крають метал, і швидко та спритно прорізав у дроті прохід. Розвідники поповзли далі.
Метрів за сто був розташований кулеметний сторожовий пост ворога. Хмельницький, порадившись із хлопцями, вирішив захопити його. Підкралися безгучно, неначе тіні. Ось уже підповзли майже впритул, і поки що їх ніхто не помітив…
У бліндаж влетіли всі разом. Кулеметна обслуга, яка складалася з трьох чоловік, від основного відділення була метрів за п’ятдесят. Усе відбулося блискавично — двох фриців кинджалами порішили на місці, а командира обслуги зв’язали і, прихопивши кулемет та всю особисту зброю, подалися назад.
Хмельницький та Мкртчян, тягнучи «язика», перші пройшли лаз у колючій загорожі. За ними прослизнули Кунанбаєв і Таганашвілі. Коли настала Пархоменкова черга, в небі несподівано спалахнули освітлювальні ракети і ворог почав стріляти саме туди, де був прохід. Дорога Олесеві була перекрита. Він одбіг, узяв розгін, щоб перестрибнути загорожу, та в останній момент спіткнувся і впав на колючий дріт. Спробував був звільнитися — нічого не вийшло. Гострі залізні шпичаки ще більше вп’ялися в його одяг, і Олесь зовсім заплутався в тому дроті.