Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 26
Мнацакан Варданович Тарян
Закінчивши розмову, підполковник Кузнецов поклав трубку й гукнув єфрейтора Петренка:
— Поклич сюди Армена Месропяна.
Через десять хвилин Армен уже стояв перед командиром полку:
— Товаришу підполковник, за вашим наказом рядовий Месропян прибув!
— Гм… Ну, як твої справи, рядовий Месропян? — спитав підполковник, міряючи його поглядом з ніг до голови.
— Добре!
— І все?
— Винен, товаришу підполковник, не те, що добре, а дуже добре, оскільки ворог, зазнаючи великих втрат, відступав. А це означає, що до переможного дня вже недалеко,— урочисто проказав Армен.
— Так, хлопче, не тільки добрі, а дуже добрі наші з тобою справи…— аж світився від утіхи підполковник.
Армен ще ніколи не бачив його в такому веселому настрої.
— А як там Чаланк?
Хлопець одразу спохмурнів, опустив голову. «Як тут відповісти?..»
— Чого ж мовчиш, га?
— Пробачте мені, товаришу підполковник, я… я винен… Чаланка більше нема… Загинув Чаланк…— ледь чутно промовив Армен з гіркотою у голосі.
— А чого ж ти мені про це не сказав?
— Ну… як тут розповідати… То ж ваш Чаланк, а я… з моєї вини…— голос йому затремтів. Перед очима знову постала та страшна картина — закривавлений Чаланк з кинджалом у грудях,— і серце стислось од болю, а по щоках потекли тихі сльози.
Підполковник Кузнецов підійшов, по-батьківськи обняв його й сказав:
— Не треба, Армене, не муч себе, хлопчику мій… Ти не винен. Чаланк ціною свого життя помстився ворогові. Мені все відомо. Відомо й те, що ти підбив танк. Молодець, ти хоробрий хлопець і заслуговуєш нагороди. Матимеш ще одну медаль «За відвагу».
Армен швидко отямився, підтягнувсь і, стукнувши підборами, вигукнув:
— Служу Радянському Союзу!
Розділ шостий
Наші війська — село за селом, місто за містом — звільняли Польщу від фашистського ярма. Після п’яти літ окупації нарешті зі сходу прийшла визвольна армія, а з нею й створене на радянській землі Військо Польське.
Підполковник Кузнецов отримав од вищого командування особливе завдання: «За будь-яку ціну взяти місто». Саме з цієї причини він і зібрав у себе командирів батальйонів, щоб викласти план наступу.
— Ворог чекає нас, зрозуміло, зі сходу, а ми вдаримо з заходу. Для цього треба швидко обігнути місто південніше й вийти їм у тил… Приготуйтеся, через дві години почнемо.
…Полк Кузнецова, як і було задумано, зненацька вдарив по противнику з тилу, а тут ще несподівано з північного боку підоспіла підмога другої танкової армії, і гітлерівці, втікаючи, навіть не зрозуміли, звідкіля ж був той наступ на місто.
Так звільнили Люблін. Було те 23 липня 1944-го року.
Важке повітря стояло над містом. Згодом з’ясувалося, що фашистські тварюки збудували за два кілометри від Любліна концентраційний табір для військовополонених і мирних жителів. Пізніше цей табір став відомий у всьому світі під назвою Майданек.