Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 21
Мнацакан Варданович Тарян
— О, коли не помиляюся, це зв’язковий майора Кузнецова?
— Так точно, товаришу капітан,— зізнався хлопець.— Це було так несподівано… Дозвольте запитати, що це таке?..
— Гвардійський міномет.— Міномет?
— «Катюша» називається, чув про таку?
— А, «катюша», чув, товаришу капітан, але ніколи не бачив. Грізна зброя.
— Так, наші «катюші» доброго страху нагнали на фашистів. Там, де вони з’являються, перемога забезпечена.
Армен кинув оком туди-сюди, щоб зблизька побачити, яка ж вона, та «катюша», проте нічого схожого на гармату не було. А вона не може довго стояти на одному місці, такий порядок, адже вороги помітили, де спалахнуло полум’я.
— Товаришу капітан, це правда, спершу я дуже злякався, та коли побачив, що вогонь вилітає у бік ворога, заспокоївся. Зрозумів, що це наші б’ють… Ну, вперше ж побачив, через те й душа в п’яти сховалася…
Почулися постріли гранатометів.
— Це вже означає, що наші готуються до наступу,— пояснив капітан, потім спитав: — А ти куди йдеш?
— У штаб першого батальйону. Дозвольте йти, товаришу капітан?
— Іди.
— Гей, Чаланк, ходімо.
Чаланк — вуха сторчма, груди вперед — побіг поряд з Арменом.
Проходили позиціями наших військ. Угорі свистіли снаряди. На кожен свист Армен підводив голову й думав: «Цей, мабуть, розтрощить ворожий дзот… цей попаде в машину з мінами — ото шарахне… цей влучить точнісінько в спостережний командирський пункт, а цей…»
Нарешті Армен дійшов до невеличкого пагорба, біля якого розташувався штаб капітана Бульби. Зайшов, назвав себе й вручив командирові батальйону пакет.
Коли капітан Бульба саме читав наказ майора Кузнецова, увійшов політрук.
— Товаришу командир батальйону, передбачається наступ ворожих танків…
— Так, ось про це й донесення з полку. Виходить, розвідка не помилилася,— закінчивши читати, сказав капітан Бульба.— Ну що ж, зустрінемо як і належить.
Він зняв телефонну трубку й віддав наказ командирам підрозділів привести в бойову готовність протитанкові рушниці, гранати, бути готовими до танкової атаки ворога. Сказав, що за будь-яку ціну треба відбити цю атаку й відразу перейти в контрнаступ…
Капітан Бульба ще не закінчив говорити, як бліндаж струсонуло, зі стелі посипався пісок.
— Вони вже відкрили вогонь,— сказав політрук.— Невже спробують широким наступом відкинути нас назад?
— Не вийде,— впевнено відповів командир батальйону.— Їм не вдалося напасти зненацька, тож не зможуть.— І, помітивши Армена, розсердився: — Як? Ти й досі тут?
— Так точно, товаришу капітан! Чекаю наказу,— виструнчився Армен.
— Негайно вертайся. Тобі тут роботи більше немає.
— Єсть вертатися,— повторив команду Армен і карбованим кроком вийшов із бліндажа.— Чаланк! — гукнув собаку, що покірно його чекав, дивлячись на двері.— Ходімо.
Вони не відійшли що й на сто метрів, як Армен побачив двох бійців,— один височезний, а другий менший,— які несли ящик з протитанковими гранатами.
— Егой, солдатику! — гукнув до нього високий.— Ти чого тут тиняєшся, наказу не чув?.. Ану швидше! Чому без гранат? А ще з медаллю…