Читать «У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток» онлайн - страница 9

Гай-гай! Цей перший ранок завдав мені глибокого розчарування. Батько, Їдучи до комісії, запропонував нам, бабусі й мені, підвезти нас до театру. На прощання він сказав матері: «Подбай про обід; ти не забула, що я привезу Норпуа?» Мати про це пам'ятала. Відучора у Франсуази душа росла вгору, вона завжди була рада-радісінька показати себе в куховарстві, бо куховарила знаменито, а тепер її ще й надихнула вістка, що ми покликали гостя, знаючи, що їй доведеться за рецептом, відомим лише їй, готувати холодець з воловини. Для свого творіння Франсуаза завжди запасалася якісним матеріалом і тому, подібно до Мікеланджело, який провів у Каррарських горах вісім місяців за добиранням мармуру для пам'ятника Юлію II, сама бігала на Центральний ринок по ромштекси, гомілки й телячі ніжки. Франсуаза так гасала сюди-туди, що мама, побачивши, яке у неї бурякове лице, уже побоювалась, як би стара служниця, подібно до творця усипальні Медічі в П'єтросантському кар'єрі, не перебігалася. І вже напередодні Франсуаза послала пекареві «нев-йоркське», як вона взивала, плічко, щоб він закоптив його, обгорнувши цей рожевий мармур хлібним м'якушем. Уважаючи, що наша мова не така багата, як заведено думати, і не вірячи власним вухам, вона, почувши, мабуть, уперше про йоркську шинку, вирішила, що паралельне існування Йорка і Нью-Йорка — це вже завелика розкіш: такого не може бути, просто вона не розібрала вже знайомої назви. Ось чому відтоді перед словом «Йорк» вона завжди чула або бачила (якщо читала оголошення) слово «Нью», а «Нью» вона вимовляла як «Нев». І вона цілком щиро говорила посудниці: «Сходи по шинку до Оліди. Тільки ж бери, як пані веліла, нев-йоркської».