Читать «У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток» онлайн - страница 6

Перший обід з маркізом де Норпуа, — того року, коли я ходив гратися на Єлисейські Поля, — запам'ятався мені, бо я тоді нарешті побачив Берму на ранковій виставі у «Федрі», бо розмовляючи з маркізом де Норпуа, я одразу і по-новому збагнув, настільки почуття, породжувані в мені всім, що стосується Жільберти Сванн та її батька-матері, не схожі на ті, які ця родина будить до себе в решти людей.

Певне, бачачи, як я журюся напередодні різдвяних канікул (Жільберта мені заявила, що ми з нею не побачимося аж до їхнього кінця), мати на потіху мені сказала: «Якщо тобі все ще кортить побачити Берму, батько, мабуть, дозволить піти тобі до театру з бабусею».

Але то саме маркіз де Норпуа сказав моєму батькові, що мені було б корисно піти на Берму, що така подія для підлітка стане пам'яттю на все життя. Батько, досі противник того, щоб я марнував час і важив здоров'ям через те, що він, на превелике бабусине обурення, називав дурницею тепер ладен був дивитися на реабілітовану послом виставу як на одну з умов, необхідну для побудови моєї блискучої кар'єри. Бабуся, яка, згнітивши серце, пожертвувала задля мого здоров'я всім тим корисним, що, на її думку, дала б мені гра Берми, тепер тільки руками розводила: маркіз де Норпуа щось там бовкнув, а батьки вже готові занехаяти здоров'я дитини. Твердо уповаючи, як подобає раціоналістці, на свіже повітря та на ранні обляги, вона вболівала над цим порушенням приписаного мені режиму і вражено знай товкла моєму батькові: «Який же ти легковажний!» — на що батько огризався: «Отакої! Тепер ви вже проти, щоб він ішов до театру? Хай йому грець! А хіба то не ви цілі дні доводили нам, що це вийде йому на користь?»

Але маркіз де Норпуа змінив батькові плани в куди істотнішій для мене справі. Батькові завше хотілося, щоб я пішов у дипломати, а я все потерпав, що як мене і залишать на якийсь час при міністерстві, то потім зашлють послом до якоїсь столиці й розлучать із Жільбертою. Може б краще, прикидав я, повернутися до моїх літературних задумів, — скільки цих задумів зріло в моїй голові й гинуло марно під час моїх прогулянок на Ґермантську сторону! Проте батько не хотів бачити мене письменником, він вважав, що письменство дипломатії не пара; він навіть відмовлявся називати його кар'єрою, аж це маркіз де Норпуа, який не любив скороспілих дипломатів, переконав його, що пером можна здобути не менше лаврів, багатства і незалежности, ніж складанням дипломатичних нот.

— Ну ось, я й не думав: старий Норпуа зовсім не від того, щоб ти взявся за перо, — сказав мені батько. Батько, людина досить впливова, завжди вірив, що все можна залагодити, все розв'язати в розмові значних осіб. — Я колись привезу його до нас обідати просто з комісії. Ти з ним побалакаєш, щоб він міг тебе оцінити. Напиши щось гарне й покажи йому, він на короткій нозі з редактором «Ревю де Де Монд», він уведе тебе туди, він, такий пройда, зробить усе; а от про нинішню дипломатію, хай ти сказишся, висловлюється він не…