Читать «Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця» онлайн - страница 12
Всеволод Нестайко
Там їх чекали заєць Сергій і качечка Крячечка (яку Сергій, звичайно, знайшов). Усі гуртом пройшли вони через ліс.
На узліссі побачили слона Филимона. І знову слон Филимон повіз їх через Велику Жовту Пустелю. А на березі Моря Сліз зустріли Гришку. Сіли на корабель і попливли шукати Вередазмію-Капризазмію.
Вередазмія-Капризазмія ховалася у своєму палаці на Острові Ридань.
— Вона не повинна мене бачити, — сказала Жарт-Птиця. — Бо тоді вона ніколи з свого палацу не виповзе. А проникнути в її палац неможливо. Зробимо так. Я сховаюсь на кораблі. А хтось із вас вийде на берег. Хто не боїться?
Всі як один підняли вгору лапи і сказали:
— Я піду!
Але тут підвівся Лесик і сказав:
— Ні, друзі! Дозвольте першому вийти мені. Я дуже вас прошу!
— Ну, якщо він так просить, — сказав слон Филимон, — думаю, треба йому дозволити.
— Правильно, — погодилися всі.
Біля Острова Ридань Море Сліз завжди було неспокійне, бурхливе.
Хвилі билися об скелі і гірко схлипували.
Корабель ледве пристав.
І одразу Лесик скочив на берег.
І хоч од страху в Лесика цокотіли зуби, він щосили загукав:
— Гей, Вередазмія! Гей, Капризазмія! Оддай ляльку Гальку зараз же! Бо буде тобі погано!
Із скреготом прочинилися важезні двері похмурого палацу і визирнула спершу одна, потім друга, потім третя голова.
— А хто тут кричить-верещить, спати-дрімати мені заважає?! Що за сміливець?! А-а-а… Так це ж мій Олексій-Плаксій дорогий! Дуж-же приємно! Я ж за тобою так скучила!.. Просто замучилась з тою впертою лялькою Галькою, яка ніяк не хоче ставати злючкою-капризючкою… Ану! — і Вередазмія-Капризазмія вискочила з палацу і кинулась на Лесика.
Але тут з корабля злетіла і кинулась їй навперейми Жарт- Птиця.
— Ой-йой! Ай-яй-яй! Що таке? Бре-ке-ке! — від несподіванки заверещала Вередазмія-Капризазмія.
А Жарт-Птиця дзьобала її дзьобом по всіх трьох головах і приказувала:
Вередазмія-Капризазмія, звиваючись, крутилася на землі і тільки скрикувала:
Нарешті гірко заплакала і закричала:
І як кинулася тікати — тільки хвіст замелькав.
— Ура-а-а! — закричали всі радісно.
І Лесик з усіма:
— Уррра-ааа!..
Аж очі заплющив…
— Лесику! Синку! Що таке? Чого це ти «ура» кричиш?
Глип-глип — а над ним мама схилилась, усміхається.
У вікно сонечко світить.
Ранок.
Підхопився Лесик:
— Мамо! Так Жарт-Птиця ж Вередазмію-Капризазмію прогнала! Назавжди!
Мама анітрішечки не здивувалася, не спитала, що то таке за Вередазмія-Капризазмія, що то таке за Жарт-Птиця, а тільки зраділа:
— Нарешті! Так це ж дуже добре! Це ж прекрасно!
— Ходімо швидше в дитсадок! — скочив Лесик з ліжка. — Я ж мушу все розказати дітям.
