Читать «Твердиня» онлайн - страница 373

З іншого боку, наприкінці 2010-го, паралельно з появою перших сторінок «Твердині» і вичавлюванням з себе останніх абзаців «Любові і піраній», окреслилась фабула технотрилера «Бот». Я вештався пустелею Сахара на заході Єгипту і в буквальному сенсі переживав наяву окремі епізоди з «Бота» (присягаюся: були моменти, коли я почувався глядачем у кінозалі, а іноді — й того більше — персонажем власних фантазій). Я не хочу сказати, що «Твердиня» є вторинною стосовно «Бота» (по-перше, про це не мені судити, а по-друге, здається, швидше навпаки — фабула «Твердині» ширша). Просто «Бот» тоді здавався не настільки сюжетно викрученим, більш струнким і прямим, а в прямих тунелях, як відомо, ще на початку можна розгледіти світло з виходу вкінці. Останньою гирькою, що перехилила шальку терезів, стала моторошність «Бота». Три епізоди — перша зустріч з інфікованим нанороботами малюком у пустелі Атакама, «побачення» Ріно Хедхантера й мертвого Вілла Ноланда, а також момент, коли один з хлопчаків начепив на себе зрізане з чилійського селянина обличчя, — немов оскаженілі від запаху крові пітбультер’єри щоночі кидались на мій мозок і шматували його. Я не став упиратись, відклав «Твердиню» і взявся за «Бот» (до слова, щойно перераховані епізоди лягли на папір, «пітбультер’єри» вшились… писання — також свого роду непогана психотерапія… хоча, як подумати, чи є сенс лікувати того, хто схотів стати письменником?). Іноді з почервонілими від безперервної роботи очима я подумки повертався до «кістяка» покинутої фабули, фрагменти якого, наче вершечок айсберга, манливо стирчали над землею, і міркував: що там — унизу? А ще думав про те, наскільки чесний сам із собою: я справді притримав «Твердиню» чи… відмовився від неї?