Читать «Твердиня» онлайн - страница 20

— Та куди там! — розвів руками Джонік. — Для мене відпочинок — це дві години сну між вечерею і тим моментом, коли у молодшої почнуть різатись зубки.

— Жесть…

Офіціантка принесла замовлення, поставила перед хлопцями дерев’яні тарілки з піцами.

— А ти кудись збираєшся?

— Ага, — кивнув Левко, витягуючи з розкатаного хрумкотливого коржа паруючий трикутник. — Ми з друзяками закінчуємо навчання і хочемо відзначити кінець студентського життя Великою Поїздкою. Я того й приїхав — щоб вициганити у батьків трохи грошей, бо без стабілізаційного вливання, боюся, самої стипендії на хорошу авантюру не вистачить.

— Уф! Я тобі по-доброму заздрю. — В очах Джоніка знову проступили дивні плямки, які наштовхнули Левка на думку про те, що Генина заздрість не така вже й біла. Можливо, і не чорна, але до сяючої білизни їй теж далеко. — Куди збираєтесь?

— Іще тільки вирішуємо. Я хотів би в Мексику, але є ідеї щодо Кенії, Індії, Ісландії.

— А компанія велика?

— Ні, тільки троє: я, мій одногрупник Сьома (він росіянин, але живе у Франції) і ще Ян, аспірант з мого департаменту. Більше не треба, бо буде балаган.

Джонік хотів щось відповісти, але його перебив дзвінок мобільного телефону. Гена глипнув на екран і вмить посерйознішав.

— Дружина, — прошепотів, зиркнувши на нахмурений лоб товариша. А тоді приклав мобілку до вуха: — Так, кохана, слухаю… Може, це зубки… Але… Добре… Гаразд, зараз буду… Все куплю, не переживай.

Левко перестав жувати. Джонік припинив розмову.

— Чувак… — винувато потупився Гена.

— Що сталося?

— У Юлі піднялася температура. Я думав, це через те, що ріжуться передні зубки, але зараз уже тридцять дев’ять, і дружина нічого зробити не може. Схоже, якась інфекція… Вибачай, старий, мушу бігти.

Лео витиснув посмішку і спробував зобразити на лиці розуміння.

— Все о’кей, командире. Я розумію. Якось іншим разом. — У голові промайнула дуже неприємна думка: він аніскільки не жалкує через те, що Джонік йде.

— Дякую, Лео! Удачі тобі! — Гена підвівся, надягнув курку, зробив кілька кроків до виходу і тільки тоді спохватився. — Ой, ще раз кажу, пробач! Геть з голови вилетіло! — Він повернувся до столика і поклав біля своєї піци стогривневу купюру.

— Не парся. — Левко взяв банкноту і підсунув назад до Джоніка. — Я заплачу.

Секунд десять Гена вагався, потім, не дивлячись на товариша, витягнув руку і забрав гроші. А що було робити: діти — це ж як дві маленькі чорні діри…

Левко з’їв обидві піци, допив пиво і неквапно почимчикував додому.

II

13 березня 2012, 22:42 (UTC +2) Рівне, Україна

Левко запустив Skype. Дочекався, коли програма завантажиться, і двічі клацнув мишею по піктограмі користувача Simeon.

Насправді таким вигадливим іменем підписався Семен Твардовський — по-простому Сьома, — одногрупник Левка, єдиний, крім нього, слов’янин на Департаменті промислової екології. Семен народився і зростав у Омську. Коли хлопцю виповнилося чотирнадцять, його батько (на той час доктор математичних наук, завідувач кафедри математичного аналізу в Омському державному університеті ім. Ф. М. Достоєвського) отримав запрошення і виїхав на роботу до Факультету наук у Universitе́ Paris-Sud. За два місяці сім’я Твардовських перебралася до Франції. До моменту вступу в КТН Сьома мав французький паспорт (тобто був повноправним громадянином ЄС), у якому французи записали його як Simeon Tvardovsky.