Читать «Твердиня» онлайн - страница 17

Нагадаємо, що на початку минулого тижня експерти встановили ім’я ще одного з чотирьох мерців, які не належали до експедиції британського натураліста, але чиї тіла знайшли разом із тілами учасників походу. ДНК-аналіз підтвердив, що єдиний серед загиблих афро-американець є громадянином США, уродженцем Арканзасу Джеймсом Деваром (на момент смерті йому виповнилося 39 років). Містер Девар, гірський інженер за освітою, зник безвісти, повертаючися з роботи додому, 23 жовтня 1998 року. Представники об’єднаної перуансько-британської слідчої групи на сьогодні не мають жодної версії на пояснення того, яким чином Джеймс Девар міг опинитись у джунглях Мадре-де-Діос і що робив там протягом десяти років.

До розслідування з власної ініціативи долучився Фред Ярдлі, 34 роки, орнітолог, аспірант Єльського університету. На даний момент Фред перебуває в Мадре-де-Діос, куди вирушив місяць тому за матеріалом, необхідним для завершення дисертації. Фред спостерігає за птахами на науковій станції Проґресо, що на одній з приток Ріо-де-лас-П’єдрас, за 180 км від Пуерто-Мальдонадо. В сельві біля Проґресо є ґрунтова злітна смуга, завдяки якій невеликі літаки можуть приземлятись, доставляючи на станцію припаси і самих вчених. Проаналізувавши дані GPS-локаторів, Ярдлі за власні кошти заправив літак «Cessna 172R», заплатив пілоту і рушив на північ, пролетівши всі пункти, крізь які пройшла група Холбрука.

«Задум виник, коли я вивчав дані GPS-маяків, що фіксували рух експедиції, — розповідає Фред Ярдлі. — Зверніть увагу, останніми днями Холбрук ішов дуже швидко, часом покриваючи по п’ятнадцять кілометрів за добу. І це у сельві. Дослідницька експедиція з такою швидкістю ніколи не рухатиметься — завжди потрібен час на спостереження, фіксацію результатів тощо. Складалося враження, наче сер Пол поспішав чи тікав від чогось. Але який сенс тікати вглиб тропічного лісу, від цивілізації?»

Фред бачив залишки багать на відкритих прогалинах, але тільки до крайньої західної точки маршруту. Після того як (згідно з даними супутника) експедиція повернула на північний схід, сліди щезли. Фред Ярдлі: «Вони зупинялися на галявинах. Так безпечніше, там менше комарів, і зазвичай саме у таких місцях трапляються струмки. Пролітаючи на невеликій висоті, я помітив кілька згарищ, що лишилися після багать. Особисто я впевнений, що то сліди британця. 7 червня 2008-го, якщо вірити супутнику, Холбрук різко повернув, і саме після цього моменту сліди наче вивітрюються. Я пролетів увесь маршрут від повороту до кінцевої точки і не побачив нічого, що свідчило б про перебування людини. Локатори, може, й були там, але Холбрук — ні. Я стверджую, що після 7 червня британця не було в тих місцях, із яких надходили сигнали GPS-датчиків».

За альтернативним коментарем ми звернулися до керівника об’єднаної слідчої групи Робіна Левайна, 48 років. Левайн відреагував доволі різко: «Повна маячня. Наскільки мені відомо, щоб триматись у повітрі, «Cessna» має рухатися зі швидкістю щонайменше 160 км/год. Як можна шукати щось у тропічному лісі, коли мчиш над ним у літаку? Ярдлі нічого не бачив, бо не міг нічого бачити. Це все одно що намагатися витягнути голку з копиці сіна, гасаючи довкола неї на спортивному автомобілі».