Читать «Листи з того світу» онлайн - страница 141

Пан Головацький, певно, зчитав із мого обличчя шквал емоцій, викликаний світлинами, тому поцікавився:

— Усе гаразд? Знимки стали в нагоді?

— Ви навіть не уявляєте, як ви мені допомогли! — випалив я. — Можна їх забрати?

— Звісно-звісно! Вони ваші.

Настав час діяти.

Годі вже ховатися й вичікувати, коли тобі завдадуть удар у спину.

Треба було бити першому, як вчив батько!

Я вибіг на вулицю й набрав Гримчака — абонент перебував поза зоною досяжності.

Почергово зателефонував Апостолам, але і з ними не було зв’язку.

Чорт забирай! Гра ставала небезпечною! Напруга зростала. Я переконався, що пістолет Ростика надійно закріплений за поясом і рушив додому. Оселя пустувала. Повторні дзвінки друзям виявилися безрезультатними. Я не знаходив собі місця, знаючи ім’я злочинця. Раптом я почув, як хтось швидко вибіг на четвертий поверх. Рипнув замок, відчинилися двері і почулося човгання кроків із коридору до кімнати над моєю головою. Метушня не припинялася, скидалося на те, що хтось хутко збирає речі, якщо не сказати — замітає сліди. Я знав правду, і вона підштовхнула мене до дій. Або зараз, або ніколи!

Двері у восьму квартиру виявилися відчиненими. Я дістав зброю та ступив у темний коридор. Із кімнати продовжували лунати звуки поспішної евакуації. Це дозволило мені непомітно зайти всередину. Чоловік стояв спиною, зігнувшись над величезною сумкою, у яку поспіхом скидав усілякі речі.

— Кудись поспішаєте, пане Оресте? — спокійно запитав я.

Зачувши справжнє ім’я, Дем’ян зупинився й озирнувся, а коли помітив пістолет просто завмер.

— Як дізнався?

Залізна витримка, продемонстрована неповнорідним братом Ельзи Олександрівни, збила з пантелику.

— Підкидаючи портфель у підвал, ви забули витягнути плівку з фотоапарата свого батька, — чесно відповів я.

Його скривлені вуста підтвердили усвідомлення фатальної помилки. Від розпачу він торкнувся гемангіоми, що видала його.

Я поцікавився:

— Де мої друзі?

— Не переживай, із ними все гаразд. Найнятий мною таксист завіз їх у Крехів — там зв’язок відсутній.

Очна ставка тривала, тож я перейшов до найцікавішого.

— Для чого ви влаштували цей цирк?

Дем’ян глянув у вікно, ніби там транслювалося його минуле.

— А як би ти вчинив, коли б знав, що твого батька вбили? Ти ж наче напівсирота?

Крутійство Дем’яна мені не сподобалося.

— До мене ми ще дійдемо, а зараз я залюбки вислухаю вас…

Співрозмовник умостився зручніше на канапі і, на диво, почав розповідати.

— Батько перед смертю залишив послання, у якому описав усе, що стосувалося його і цієї… — Дем’ян стиснув губи, певно, йому пекло. — Батько дружив із Олександром, вони разом навчалися, а згодом подалися до війська. Обидва кохали її. Усі троє, ще в передвоєнні роки, жили в Севастополі.

Чоловік заглибився у спогади, із яких я дізнався, як на заваді коханню батьків Ельзи Олександрівни стала війна.