Читать «Листи з того світу» онлайн - страница 12

— Як справи? — холодно спитав він.

— Привіт. Більш-менш. А в тебе?

— Розмова є. Відійдемо?

Я кивнув, і ми мовчки вийшли до коридору.

Ростик був грубої кістки. Не приділяючи великої уваги спорту, мав атлетичне тіло з борецькою шиєю. Довжелезні руки, обвантажені великими кулаками, доповнювали міцну статуру й робили його схожим на примата. Навіть хода підтверджувала теорію Дарвіна. Проблиски еволюції проступали в погляді, яким однокурсник уміло користувався під час спілкування. Залежно від ситуації ним він пригноблював жертву або ж викликав симпатію до себе, хитро примружуючи очі. Яка тактика буде задіяна проти мене?

Гримчак роззирнувся в пошуках підходящого місця для розмови і за мить потягнув мене в куток.

— Потрібна допомога.

Зміст сказаного суперечив його тону. Моя відповідь була стриманою.

— Слухаю.

— Є одна справа.

— Яка? — обірвав я Гримчака.

— Я збираю нову команду. Спочатку будемо рити інформацію, а потім їздити на розкопки…

— Чи грабунки?

Гримчак просвердлив мене поглядом і продовжив холодити голосом.

— Прикуси язика! Я тобі діло пропоную. Чи ти все життя збираєшся ходити самітником?

Я опустив голову і вдав, що обмірковую пропозицію, та співрозмовник і не думав послаблювати хватку.

— Якщо боїшся міліції, то не дрейф. Брат прикриє.

Натиск однокурсника зростав — розмову слід було завершувати.

— Ростику, не ображайся, але я відмовлюся. Тебе цікавить дещо інше, ніж розкопки. Хоча буду мати на увазі.

Гримчак зміряв мене в’їдливим поглядом, але попрощався тепло.

— Ну, гаразд. Моя справа запропонувати. Якщо передумаєш, даси знати.

На цьому й розійшлися.

Дзвінок на пару має пропорційно протилежний вплив на студентів супроти дзвінка на перерву. Усі, мов сонні мухи, потихеньку стягують свої тіла до аудиторії і ліниво розсідаються по місцях. Я поплівся до останніх рядів, де збирався ще раз безтурботно перечитати послання з кладовища. Петро забронював мені місце під вікном. Вислухавши вступне слово викладачки з техніки рисунка, я тихенько дістав із наплічника лист і поринув у минуле.

Версії, що вибудовувалися стосовно трагічних обставин, висвітлених у листі, породжували тривогу. Схоже, авторка заплуталась у павутинні своїх вчинків. Що спонукало її робити хибні кроки? Чому вмерли немовлята? Яку роль у її житті відіграли чоловіки?.. Розмотувати цей клубок можна було б до безкінечності, але за такого мізерного обсягу інформації то була марна справа. Треба братися за власне розслідування.

Зненацька я відчув, що цей лист має значно більшу цінність, аніж звичайний аркуш паперу. Описана в ньому ситуація могла претендувати як мінімум на роль сполучної ланки в чиїхось спогадах, а як максимум — доказової бази в кримінальній справі. Адже викрадення дітей — серйозне правопорушення. Бажання розшукати дівчинку зростало — я мав мізерну надію знайти її живою!

Аудиторію зі стану дрімучості вивів дзвінок. Одногрупники, мов за командою, здійняли галас, устаючи з місць. Я продовжував загіпнотизовано дивитися на прочитаний лист, зміст якого гучно відлунювався у свідомості. Розчулений і сповнений співчуття до тієї жінки, я сидів і міркував, що могло трапитися з нею того дня.