Читать «Хлопчик і тінь» онлайн - страница 5
Віктор Близнець
Він сам був рицарем совісті, сповідував її послідовно і вперто, хоча й не помічав того, пориваючись до недосяжного ідеалу. Зате помічали інші. Добре сказав поет М. Сом:
Замінити його ніким. Не про письменницький талант кажу — тут ніхто нікого замінити не владен — про людяність як здатність до співпереживання. Співпереживання активного, яке не вичерпується мимовільною сльозою зворушення, а пам’ятає про свої обов’язки. Він умів підтримувати ненав’язливо, ніби між іншим. Радів, коли це вдавалося. Пригасав з лиця, коли траплялося навпаки.
Літературне середовище жорстоке. Часто говоримо про милосердя, про любов до ближнього, виносячи ці поняття за межі професійного кола. Свідомо забуваємо, що письменницька професія одна з найтрагічніших, бо стоїть на аскезі самозречення. Душевна черствість, кланові пристрасті, сліпа заздрість, чиновницька метушня навколо літературних годівничок — з якою відразою і категоричним осудом говорив про все це Віктор! Він мав якусь особливу прихильність до тих, кого, з його точки зору, треба було підтримати. Він і сам у своїх сум’яттях-невгомонах потребував підтримки. Дружня його дієвість виявлялася інколи досить несподівано. Якось на Хрещатику, на тролейбусній зупинці, енергійний молодий нахаба відштовхнув мене плечем. Віктор потемнів з лиця і з різкістю, не чуваною від нього досі, публічно відчитав молодика. Мене зворушив цей шляхетний порив-захист, але й трохи занепокоїв своїм бурхливим виявом. Щось несповідиме відкривалося в глибинах цього характеру…
Я читав усі його твори, деякі — ще в журнальному варіанті, відгукувався на них у «Кіровоградській правді», уважно стежив за пресою про нього. Згадували його часто, інколи — невлад. Дорікали: для кого пише — для дорослих чи для дітей? Приписавши до дитячого цеху, дратувалися з того, що не вкладалося в усталені уявлення про цю літературу. «Дорослість» дитячих книжок письменника зрозуміла. В них своєрідним чином синтезувалися чистий світ первинних вражень з пізніше набутим досвідом. Одне тут вивіряється іншим. Взаємосплав цілком очевидний для вдумливого ока. Нерозуміння цього — від нерозуміння характеру будь-якої людської індивідуальності, в якій оті начала співіснують завжди. Інша річ, що не завжди вони знаходять такий послідовний вияв у творчій практиці. Тут багато залежить від світоглядної позиції письменника, його морально-етичної програми: чи так живемо, як мріялося на світанку життя, чи не піддалися корозії часу, не втратили чистоти помислів та поривань — золотого набутку розчиненого навстіж серця?
Діти в нього міркують як дорослі, а дорослі впадають у благородну дитячість. Власне, дорослі — теж великі діти. Які зворушливі в своїй дитячості Адам зі «Звуку павутинки» і Черкес із повісті «В ту холодну зиму, або Птиця помсти Сімург». В цьому плані письменник був максималістом. Втрата відчуття свого первокореня для нього рівноцінна деградації, моральному виродженню.
