Читать «Бріда» онлайн - страница 99

Ми не можемо бути господарями ані сонця, ані вечора, ані хвиль, ані навіть видіння Бога — бо ми неспроможні володіти самими собою.

Маг простяг руку до Бріди й подав їй квітку.

— Коли ми вперше зустрілися — а мені здається, що я завжди тебе знав, бо навіть не пам’ятаю, яким був світ до нашої зустрічі — я показав тобі Темну Ніч. Я хотів побачити, чи зможеш ти вийти за власні межі. Я вже знав, що переді мною моя Інша Частина, й ця Інша Частина навчить мене всього, що мені треба знати — саме для цього Бог і відокремив чоловіка від жінки.

Бріда взяла квітку. То була перша квітка, яку вона побачила за багато місяців. Весна прийшла.

— Люди дарують квіти, тому що у квітах сховано справжній смисл Кохання. Той, хто спробує заволодіти квіткою, побачить, як її краса в’яне. Але той, хто милується нею в полі, залишиться з нею назавжди. Бо вона поєднується з вечором, із заходом сонця, із запахом вологої землі, з хмарами на обрії.

Бріда подивилася на квітку. Маг забрав її в неї й повернув лісові.

Очі Бріди наповнилися слізьми. Вона пишалася своєю Іншою Частиною.

— Ліс навчив мене мудрості. Якщо ти ніколи не будеш моєю, то завжди належатимеш мені. Ти була для мене надією у дні самоти, тривогою у хвилини сумніву, певністю моїх миттєвостей віри.

Оскільки я знав, що моя Інша Частина одного дня прийде до мене, я присвятив себе вивченню Традиції Сонця. Лише певність у тому, що ти існуєш, допомагала існувати мені.

Бріда вже не могла стримати сльози.

— А потім ти прийшла, і я зрозумів те, що кажу тобі тепер. Ти прийшла, щоб визволити мене з неволі, яку я сам для себе створив, прийшла сказати мені, що я вільний — що я можу повернутися до світу та до життя в ньому. Я зрозумів усе, що мені було треба знати, і я кохаю тебе більше, аніж усіх тих жінок, яких мені довелося знати в моєму житті, більше, аніж кохав ту жінку, яка, сама того не бажаючи, вислала мене на вигнання до лісу. Тепер я завжди знатиму, що любов — це свобода. Ось та наука, для засвоєння якої мені знадобилося стільки років.

Це та наука, яка відправила мене на заслання, а тепер дарує мені волю.

Омахи полум’я потріскували над вогнищем, а кілька запізнілих гостей почали прощатися. Але Бріда не чула й не бачила, що відбувається навколо неї.

— Брідо! — почувся далекий голос.

— Він дивиться на тебе, дівчино, — сказав Маг.

Це була фраза зі старого фільму, яка йому тепер пригодилася. Він був веселий, бо щойно перегорнув важливу сторінку Традиції Сонця. Він відчував присутність свого Наставника — той також обрав сьогоднішню ніч для Нового Висвячення.

— Я все життя згадуватиму про тебе, а ти згадуватимеш про мене. Так само, як ми згадуємо про вечірні сутінки, про забризкані дощем вікна, про всі ті речі, що завжди нам належать, тому що ми не можемо володіти ними.