Читать «Завдання Героїв» онлайн - страница 141

Він поспішив за нею і ніжно схопив за зап’ястя.

Гвен здивувала його. Грубо висмикнувши свою руку, вона розвернулась і сердито подивилась на нього.

“Не торкайся мене!” – крикнула вона.

Вражений її реакцією Тор зробив крок назад. Невже це та сама Гвендолін, яку він знав?

“Перепрошую”, – сказав він. – “Я не хотів образити тебе чи проявити неповагу. Я лише хотів поговорити з тобою”.

“Мені нема чого тобі сказати”, – кипіла вона. Її очі блищали від люті.

Тор ледве дихав. Він гадки не мав, що він зробив не так.

“Міледі, будь ласка, скажи мені чим я міг образити тебе? Що б це не було, я прошу вибачити мене”.

“Те, що ти зробив, не можна виправити. Жодних вибачень недостатньо. Це твоя справжня сутність”.

Вона знову попрямувала геть. Певна частина Тора подумала, що йому слід її відпустити, але інша не могла дозволити йому просто стояти і дивитися, як вона йде. Тільки не після того, що між ними було. Він має знати причину цієї ненависті з її боку.

Тор став перед нею, перегороджуючи їй шлях. Він не міг дозволити їй піти. Не так.

“Гвендолін, будь ласка. Будь ласка, просто дай мені один шанс. Дозволь мені, принаймні, дізнатися, що я зробив. Будь ласка, просто дозволь мені дізнатися”.

Гвен подивилася на нього, закипаючи від гніву, впершись руками в боки.

“Думаю, ти знаєш. Ти прекрасно це розумієш”.

“Ні, не знаю”, – щиро запевнив її Тор.

Вона дивилася на нього, зважуючи його слова, поки, нарешті, як здалося, не повірила йому.

“Мені сказали, що ніч, перед тим, як ми зустрілися, ти був у борделі. Що ти провів час з багатьма жінками, що ти розважався з ними всю ніч безперервно. А потім, коли зійшло сонце, ти прийшов до мене. Пригадуєш? Мені гидка твоя поведінка. Я шкодую про те, що зустріла тебе, про те, що ти торкався до мене. Сподіваюся, я більше ніколи знову не побачу твоє обличчя. Ти зробив з мене посміховисько, але ніхто не сміє цього робити!”

“Міледі!” – вигукнув Тор, намагаючись зупинити її, бажаючи пояснити. – “Це неправда!”

Але між ними встала група музикантів. Гвен втекла, прокрадаючись крізь натовп так швидко, що Тор не міг знайти її. Через кілька секунд він повністю втратив її слід.

Тор горів зсередини. Він не міг повірити в те, що хтось розповів їй всю цю брехню, налаштував її проти нього. Він хотів знати, хто це був. Але це не мало значення. Його шанси з нею зараз зруйновані. Тор помирав зсередини.

Тор розвернувся і почав пробиратися через кімнату, згадавши про Короля. Він відчував себе спустошеним, ніби йому не було заради чого більше жити.

Не встиг він зробити й кількох кроків, як раптом з’явився Алтон, перегородивши йому шлях. На його обличчі була задоволена усмішка. На ньому були шовкові рейтузи, оксамитовий піджак і капелюх з пір’ям. Він дивився на Тора, сповнений зарозумілості й самозакоханості.

“Ну-ну”, – сказав він. – “Ти знайшов тут свою наречену, простолюдине? Зрозуміло, що ні. Думаю, чутки про твої подвиги в борделі поширилися вже скрізь”. Він посміхнувся і нахилився ближче, оголюючи свої дрібні жовті зуби. – “Насправді, я впевнений, що вони вже поширилися”.