Читать «Завдання Героїв» онлайн - страница 130

“Тоді чому Всесвіт турбується про те, щоб показати нам знамення, якщо ми нічого не можемо зробити?” – запитав Тор.

Аргон повернувся і посміхнувся.

“Ти кмітливий, хлопче. Я скажу тобі. Головним чином, нам посилають знамення, щоб ми змогли підготуватись. Нам дають підказки, щоб дати час на підготовку. Іноді це робиться для того, щоб ми могли щось змінити. Але таке трапляється дуже нечасто”.

“Чи правда, що біла гадюка віщує смерть?”

Аргон подивився на нього.

“Так”. – нарешті відповів друїд. – “Це завжди так”.

Серце Тора забилось частіше після того, як друїд підтвердив всі його здогадки. Він також був здивований від прямої відповіді Аргона.

“Я зіткнувся з нею сьогодні”, – сказав Тор. – “Але я не знаю, хто помре. Мені здається, що я повинен щось зробити, щоб запобігти цьому. Я хочу викинути це зі своєї голови, але не можу. Мені постійно ввижається голова змії. Чому?”

Аргон довго дивився на Тора, потім зітхнув.

“Тому що смерть того, хто помре, вплине безпосередньо і на тебе. Це матиме вплив на твою долю”.

Тор був дуже схвильований. Він відчував, що кожна відповідь викликає ще більше питань.

“Але це не справедливо!” – сказав він. – “Мені потрібно знати, хто саме помре. Я зможу попередити цю людину!”

Аргон похитав головою.

“Можливо, тобі і не треба знати цього”, – відповів він. – “І якби ти навіть знав, ти нічого б не вдіяв. Смерть завжди знаходить свою жертву. Навіть якщо жертву попередили”.

“Тоді навіщо мені це показали?” – запитав змучений Тор. – “І чому це не йде з моєї голови?”

Аргон ступив так близько, що опинився у декількох дюймах від Тора. Очі друїда у темряві горіли так яскраво, що це налякало Тора. Це було наче дивитись на сонце, але Тор не міг відвести погляд у бік. Аргон підняв руку і поклав її на плече Тора. Вона була льодяною на дотик, холодок пробіг через тіло хлопця.

“Ти ще молодий”, – повільно сказав Аргон. – “Ти відчуваєш речі занадто глибоко. Бачити майбутнє – це велика нагорода. Але це може бути і великим прокляттям. Більшість людей, які проживають свою долю, поняття не мають про неї. Іноді дуже боляче знати долю, знати, що буде далі. Ти ще навіть не почав розуміти свої сили. Але колись ти зрозумієш. Колись. Після того, як ти зрозумієш, звідки ти”.

“А звідки я?” – запитав розгублений Тор.

“З дому твоєї матері. Далеко звідси. За Каньйоном, на дальніх рубежах Вільдів. Там є замок, високо в небі. Він стоїть одиноко на скелі і, щоб дістатись до нього, треба пройти вздовж кам’яної дороги. Це чарівна дорога, вона неначе веде до самого неба. Це місце великої сили. Ти родом звідти. Поки ти не побуваєш у цьому місці, ти не зрозумієш все до кінця. Коли ти зробиш це, ти отримаєш відповіді на всі свої запитання”.