Читать «Клуб Боягузів» онлайн - страница 7

— О, і ми теж туристи! — чомусь зрадів чоловік і кивнув на двох дівчат, старшу і меншу, що примостилися біля якоїсь скульптури. — Клацни нас, га? Просто натисни ось сюди, — він показав. — А потім я тебе. Адресу залишиш, я фотку пришлю, чесне слово!

— Та запросто, — знизав плечима Денис. — Я і так, без нічого, зможу.

Чоловік підтюпцем побіг до своїх дочок, став між ними, крикнув Денисові.

— Та старайся, аби площі більше в об'єктив улізло!

Легко сказати — більше площі... Денис націлив видошукач так, аби чоловік із доньками опинився у правому кутку, а будинки, пам'ятники та бруківка — в лівому.

— Увага! — попередив він голосно. — Пташка вилітає! Раз! Два!...

— Три! — гаркнув хтось над головою.

Від несподіванки палець Дениса сам натиснув на кнопку. Клацнуло. Хлопець, не випускаючи фотоапарата з рук, повернув голову.

І побачив над собою вусатого міліціонера з суворим поглядом. Поруч із ним стояло худеньке дівча в широких шортах, а за нею — кирпатий молодий чоловік.

— Твій апарат? — у питанні міліціонера брязнуло залізо.

— Їхній, — Денис кивнув на туриста з дочками.

— Добре хоч визнаєш. Поверни і ходімо зі мною. Точніше, — вусатий міліціонер озирнувся на дівчинку і кирпатого, — з нами.

Тим часом кирпатий стиснув дівчинку за плече. — Точно він? Ти не помилилася?

— Він, — дівчинка відповіла впевнено, та очі від Черненка відводила.

— У чому тут справа? — поцікавився наспілий турист.

— Ваш? — міліціонер взяв фотоапарат із Денисової руки.

— Ну, мій... А в чому...

— Ви, пане, самі дали його цьому хлопцеві? — перебив туриста міліціонер.

— Звичайно. Попросив сфотографувати, а...

— Гроші ваші цілі? — чомусь поцікавився міліціонер.

Заскочений таким несподіваним запитанням, турист ляснув себе по кишенях штанів, видобув звідти гаманець, розкрив його. Обличчя просвітліло.

— Всі. Все в порядку. А чому...

— Тоді прошу взяти фотоапарат і не заважати, — промовив міліціонер. — Це добре, що все ваше при вас. Бо півгодини тому ось цей хлопець вкрав ось у цієї дівчини гроші. Рівно сто гривень. Сума, як для такого хлопчиська, досить пристойна. Видно, на площі Ринок робоче місце цього злодюжки.

Глава 5

Ситуація ускладнюється

Наче грім серед ясного неба гримнув.

Яскраво світило сонце, а в очах у Дениса Черненка потемніло. Він не бачив нікого довкола себе, крім дівчиська в шортах, яке далі старанно ховало від нього очі. Не чув нічого, хоча вусатий міліціонер назвав його злодюжкою вголос, і довкола них відразу зібрався гурт цікавих. Не міг слова сказати, хоча його компанія десь зовсім поруч і повинна прибігти на допомогу. Не міг зрушити з місця, хоча суворий страж уже сіпав його за плече.

— Почекайте-почекайте! — втрутився тим часом турист. — Треба ж розібратися! Хлопець зовсім не підозрілий, не схожий на злодія...

— А справжні злодії, шановний, і не є підозрілі. І тим більше, не схожі на злодіїв, — за звичкою не дав йому договорити міліціонер. — У вас онде двійко дівчат, вам легше, ніж тим батькам, у кого такі ось розбишаки.

— Чому це він розбишака? — крикнув хтось із натовпу. — Наче пристойна дитина!