Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 95

— Ти чудово СМІЄШСЯ, — якось сказав їй Барні. — Аж хочеться розсміятися, щоб почути і твій сміх. Є в ньому якась загадка, — наче ти знаєш щось ще смішніше, але не дозволяєш йому вирватися на волю. Ти так сміялася раніше, Промінчику? До того, як прийшла на Міставіс?

— Я зовсім не сміялася. Дурнувато хихотіла, коли відчувала, що цього від мене очікують. А тепер — сміх просто приходить.

Але й Валансі вражало те, що тепер Барні часто сміявся, куди частіше, ніж раніше, і сміх його змінився. Став здоровішим. Тепер вона рідко чула в ньому цинічну нотку. Чи міг так сміятися той, що мав якийсь злочин на сумлінні? А все-таки Барні МУСИВ щось скоїти. Валансі безсторонньо обдумала, що б це могло бути, і вирішила, що, мабуть, він був банківським касиром і допустив розтрату. В одній із книг Барні вона знайшла стару вирізку з монреальської газети, де був описаний зниклий касир-розтратник. Його опис підходив Барні, — а ще не менше ніж півдюжині її знайомих. З деяких випадкових фраз Барні вона зрозуміла, що він добре знає Монреаль. Подумки Валансі склала все це докупи. Барні працював у банку. Якось піддався спокусі і взяв гроші, щоб зіграти на біржі, і потім, звісно, все повернути. Але програв, а тоді його засмоктувало все глибше, аж доки не залишилося іншого виходу, крім утечі. Таке траплялося з десятками людей. Валансі було цілком упевнена, що він не хотів вчинити нічого злого. Щоправда, того чоловіка з вирізки звали Бернардом Крейгом, але Валансі і так вважала, що Снайт — несправжнє ім’я. Та їй це було байдуже.

За всю зиму Валансі трапилася лише одна нещаслива ніч. Це було наприкінці березня, коли сніг майже розтанув, а Ніп і Так повернулися. Пополудні Барні вибрався на довгу лісову мандрівку, запевнивши, що, як усе буде гаразд, то повернеться до ночі. Невдовзі по тому, як він пішов, почав падати сніг. Здійнявся вітер, — і Міставіс затиснули кліщі одного з найстрашніших штормів тієї зими. Вихор шалів над озером і бився об маленький будинок. Грізні темні ліси на суші насуплено дивились на Валансі, погрожували їй, розмахуючи гілками, страхали вітряним мороком, жахали ревінням, що йшло, здавалося, з самої їхньої серцевини. Дерева на острові припадали до землі від страху. Всю ту ніч Валансі провела, згорнувшись у клубок на килимі перед каміном, сховавши обличчя у долоні, а ще намарне вглядаючись у кольорове вікно, безрезультатно намагаючись побачити крізь щільну завісу вітру і снігу те, що недавно було синьозападинним Міставіс. Де Барні? Заблудив серед безпощадних озер? Вичерпаний, тоне у заметах між непрохідних лісів? У ту ніч Валансі помирала сотнею смертей і сповна заплатила за все щастя свого Блакитного Замку.