Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 17

Вперше ж таке трапилося торік, на дорозі до Маскока. Тоді він теж вилазив з-під автомобіля, а вона йшла вулицею. Він весело до неї усміхнувся, — легенькою химерною усмішкою, що надала йому вигляду задоволеного життям гнома. Не здавався злою людиною, — не вірила, щоб він був злим, попри ті дикі чутки, які кружляли довкола нього. Звісно, він із шаленим гуркотом носився у своєму страховинному грей слоссоні Дірвудом, — в ту годину, коли всі порядні люди вже спали у своїх постелях; часто ще й у компанії старого «Галасливого Абеля», чиї крик та лайка перетворювали нічний відпочинок на нічний кошмар; — «і обидва п’янезні, моя люба». Всі до одного знали, що він був збіглим каторжником, колишнім банківським клерком-розтратником, вбивцею, що переховувався від поліції, безбожником, сином-байстрюком старого Галасливого Абеля Гая і батьком внука-байстрюка того ж Абеля, а також фальшивомонетником, шахраєм та невідь-ким іще. Але Валансі не вірила, що він був злою людиною. Ніхто з такою посмішкою не міг бути злою людиною, хоч би що він скоїв.

Тієї ночі князь Блакитного Замку змінив подобу — із чоловіка з твердо окресленою щелепою і легкою передчасною сивиною він перетворився на гульвісу, його волосся стало надто довгим, каштановим з яскраво-рудими іскрами, очі — темно-карими, вуха — дещо відстовбурченими, але не такими, як вітрила. Лише обрис щелепи не втратив деякої твердості.

Зараз Барні Снайт виглядав ще скандальніше, ніж зазвичай. Видно було, що він кілька днів не голився, а його долоні, кисті та передпліччя були у мазуті. Але він так радісно посвистував сам до себе і видавався таким щасливим, що Валансі відчула заздрість до нього. Вона заздрила його безтурботності, безвідповідальності, таємничій хатині на острові посеред озера Міставіс — а навіть його старому гуркотливому грей слоссону. Ні він, ні його автівка не були респектабельними і не шанували традицій. Коли він через кілька хвилин, хвацько розсівшись на сидінні своєї Ліззі, з гуркотом проїхав повз неї, — його неприкрите довге волосся віяло на вітрі, а стара чорна люлька в зубах довершувала образ розбійника, — вона знову йому позаздрила. Без сумніву, все найкраще у житті дістається чоловікам. Ким би не був цей відщепенець, він був щасливим. Натомість вона, Валансі Стірлінг, респектабельна і добропорядна так, що більше й не можна, була нещасною і завжди буде нещасною. Знай своє місце.

Валансі встигла саме на вечерю. Сонце затягло хмарами і знову зарядив похмурий дрібний дощ. У кузини Стіклс була невралгія. Валансі мусила зайнятися штопанням для всієї сім’ї, так що зовсім не мала часу на «Магію крил».

— Чи штопання не почекає до завтра? — просила вона.

— Завтрашній день принесе свої обов’язки, — невблаганно відповіла місіс Фредерік.

Валансі цілісінький вечір штопала, слухаючи, як місіс Фредерік та кузина переповідають вічні дріб’язкові родинні плітки та монотонно плели на спицях безконечні чорні панчохи. Вони обговорювали всі подробиці майбутнього шлюбу сестри у других Ліліан. Загалом, вони схвалили її вибір — сестра у других Ліліан зробила добру партію.