Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 104
Лусі Мод Монтгомері
— Так, я це помітила. Але думала, що це помилка. Я й не знала, що у Порт-Лоуренсі є якісь Стерлінги.
— Вона була одна. Самотня старенька душа. Тільки й мала, що дівчинку-служницю. Померла через два місяці після того, як була у мене. Померла уві сні. Моя помилка нічого для неї не змінила. Але ви! Не можу собі пробачити, що через мене ви пережили рік страждань. Видно, пора вже мені у відставку, раз роблю такі помилки — хоч скільки б я тоді думав, що мій син смертельно поранений. Чи ви колись мені простите?
Рік страждань! Валансі вимучено посміхнулася, подумавши, скільки щастя принесла їй помилка доктора Трента. Але зараз вона платила за нього, — о, так. Якщо відчувати душевний біль означає жити, то зараз вона жила з подвоєною силою.
Доктор Трент її оглянув, задав кілька питань, на які вона відповіла. Коли він сказав, що вона цілком здорова — як скрипочка, — і, ймовірно, доживе до сотні літ, встала і мовчки вийшла. Знала, що назовні дуже багато тяжких питань чекає, щоб їх обдумати. Доктор Трент подумав, що вона якась дивна. З її безнадійних очей і пригнобленого обличчя можна б подумати, що він виніс їй смертний вирок, а не пообіцяв довге життя.
Снайт? Снайт? За якого це дідька вона вийшла заміж? Він не чув про жодних Снайтів у Дірвуді. І така ж вона тоді була — пожовкла, блякла стара панна. Боже, але ж шлюб СПРАВДІ змінив її до невпізнання, — ким би не був той Снайт. Тут доктор Трент згадав. Це ж той пройдисвіт із «чагарника»! Що, Валансі Стірлінг вийшла ЗА НЬОГО? І родина їй дозволила? От і найімовірніша розгадка таємниці. Вийшла заміж зопалу, тим часом розкаялася і саме тому не тішилася, довідавшись про свої добрі перспективи. Одружена! Бог знає, хто він такий! Чи що він таке. Кримінальний пташок? Розтратник? Втікач від правосуддя? Мусить бути неабияким поганцем, коли вона чекає смерті наче визволення, бідна дівчина. Але чому жінки такі дурепи? Доктор Трент викинув Валансі з голови, хоча до кінця життя було йому соромно за переплутані тоді конверти.
РОЗДІЛ XXXVIII
Валансі поквапом йшла з міста. Вибирала відлюдні бічні вулички, Доріжку Закоханих. Не хотіла зустріти когось зі знайомих. Навіть і незнайомих. Ненависною була сама думка, щоб хтось її побачив. Її мозок був таким збентеженим, таким розшарпаним, таким скаламученим. Здавалося їй, що вона і виглядати мусить так само. Полегшено перевела подих, майже схлипнула, вийшовши на околицю і опинившись на дорозі до «чагарника». Тут не було особливого ризику, що вона когось зустріне. Автомобілі, які з хрипким вереском мчали їй назустріч, були заповнені приїжджими. В одному з них сиділа компанія молодих людей, вони пронеслися повз неї, гучно співаючи:
