Читать «Голуб» онлайн - страница 6

Ось так кричало й хрипіло в його голові, і Йонатан був настільки розгублений і збентежений, що вчинив щось таке, чого не робив з раннього дитинства, а саме, склавши у своєму нещасті руки для молитви: «Ой Боже ж мій, Боже», почав молитися: «Чому ти мене залишив? За що ти мене так караєш? Отче наш, що ти єси на небесах, врятуй мене від цього голуба. Амінь!» Це, як ми бачимо, не зовсім молитва, а радше зліплене з уламків пам’яті його рудиментарного релігійного виховання белькотіння, що виривалося з нього. Однак це теж допомогло, тому що вимагало певної розумової концентрації, прогнавши таким чином плутанину думок. Інша річ допомогла йому ще дужче. Ледве він встиг доказати молитву, як відчув таку нагальну потребу помочитися, що міг осквернити ліжко, на якому лежав, свою гарну перину і навіть красивий сірий килим, якщо йому не вдасться протягом кількох наступних секунд здійснити полегшення деінде.

Це остаточно повернуло його до тями. Охаючи, він встав, кинув розпачливий погляд на двері… — ні, він не зміг би вийти через ці двері, навіть якби проклятого птаха там не було, він не витримає до туалету, — ступив до умивальника, розстебнув купальний халат, спустив піжамні штани, відкрутив кран і помочився в раковину.

Він ніколи раніше не робив такого. Жахом була одна лише думка — взяти й попісяти в гарну, біленьку, до блиску начищену раковину, яка служила йому для догляду за тілом та для миття посуду! Він ніколи не міг би подумати, що зможе так низько опуститися, що він коли-небудь буде здатним на таке блюзнірство. І зараз, коли він спостерігав, як вільно й нестримно текла його сеча і, змішуючись з водою, зникала в отворі зливу, коли він відчував колосальне полегшення в нижній частині живота, у нього на очах виступили сльози, так йому стало соромно. Коли справа була завершена, він дав воді ще якийсь час текти, після чого ґрунтовно почистив раковину спеціальним порошком, щоб видалити найменші сліди вчиненого неподобства. «Один раз не рахується, — мимрив він сам собі, ніби вибачався перед раковиною, кімнатою чи самим собою, — один раз не рахується, це було виняткове скрутне становище, такого, звичайно, ніколи більше не буде…»