Читать «Митькозавр iз Юрківки» онлайн - страница 116
Ярослав Стельмах
Отже, як ми бачимо, Ярослав дорослішав і мужнів серед чарівного звучання чарівної рідної мови, такої солодкої й дорогої для нього.
Ще студентом Київського інституту іноземних мов юний Стельмах взявся до перекладів дитячих англійських творів, а потому й сам почав писати оповідання для дітей.
Поглиблене занурення у багатства англійської мови зробило його переклади бездоганними. А вже пізніше з’явились його «дорослі» п’єси і переклади з англійської та американської класики.
Свої дитячі оповідання і п’єси (мабуть, немає сцени в Україні, з якої не звучало би його слово) Ярослав Стельмах перекладав для російських театрів і видавництв власноруч, тобто знання, відчуття російської мови він теж набував ретельною працею й вивченням літератури.
Що ще вирізняє творчість Ярослава Стельмаха? Притаманне йому надзвичайне почуття гумору, про що згадують його друзі і пишуть колеги по перу й літературознавці. Гумор – це стиль, це назавжди Зранку Як у творчості, так і в побуті.
Мабуть, тому і почали публікувати оповідання Ярослава ще в його студентські роки. Твори деяких письменників (і дитячих також) у ті часи писалися дещо формалізованою мовою (як уже згадувалося вище, внаслідок навали на щире українське слово). З оповідань молодого Стельмаха наче повіяло свіжим вітерцем гумору, невимушеної розмовної української мови, природної і розкутої.
Прекрасним взірцем того є його повісті й оповідання, що пропонуються вам у цій збірці.
Багатьом дітлахам і навіть їхнім батькам полюбились Ярославові герої. Миле веселе Зайченя Люська, щоправда трохи самозакохане, яке наспівувало рядок з відомої пісні («бо твоя врода – то є чистая вода») по-іншому «бо моя врода – то є чистая вода». Бешкетуваті хлопці з повісті «Митькозавр з Юрківки», дотепні та непосидючі, які вирішили, що назва українського села Юрківка походить від Юрського періоду, і шукали в місцевому озері щось на кшталт доісторичного динозавра (звідси і походить прізвисько Митькозавр) А що хлопці знайшли, ви дізнаєтеся з повісті.
Згадую таке: ми з Ярославом у Празі випадково знайомимось із чеським письменником і розпитуємо, чи не знає він часом перекладачку Стельмахових оповідань. Письменник трохи здивовано вигукує, що вона його сусідка, а повість про Зайченя Люську в її перекладі – улюблена казка його дітей. Як же зрадів той письменник, коли зрозумів, що перед ним сам автор!
І неодноразово чули ми від українських письменників те ж саме: «Наші діти так люблять Ярославові оповідки». А колеги по перу – найсуворіші критики.
Може, і декого з вас ці оповідання відірвуть від телеящика чи комп’ютера і натомість надихнуть, навернуть, підштовхнуть до різнобарвної української літератури. Як колись дуже давно повість Михайла Стельмаха «Щедрий вечір» срібним дощем обсипала мене і понесла у вир українського слова й українськості.
Тож, «любі діточки», як завжди зверталася до учнів ботанічка з повісті «Митькозавр з Юрківки», читайте і посміхайтесь!
