Читать «Чеслав. В темряві сонця» онлайн - страница 34

За п’ять польотів стріли від лігвища Чеслав вирішив зробити засідку. Він знав, що в норі, на пагорку між коренями корча, є виводок вовченят. Але вирішив не чіпати вовчицю з дитинчатами. З одного боку, юнак вважав їх негідною здобиччю, а з іншого — йому було шкода вбивати вовчицю, бо вона ще годувала вовченят. Своїм суперником він обрав зрілого вовка. Парубок вистежив, що зазвичай саме цією звіриною стежкою, де зробив засідку, самець повертається зі здобиччю до своєї родини. Біля самого лігвища Чеслав побоявся напасти, бо вовчиця могла кинутися на допомогу своєму обранцеві.

Чеслав влаштувався в кущах за стовбуром великого дерева й приготувався чекати.

Чекати довелося довго. Юнак уже почав сумніватися, чи не помилився він із вибором місця для засідки. А якщо сьогодні звір піде іншою стежкою? Тоді доведеться йти до лігвища й добувати вовчицю. А цього йому робити не хотілося, та повернутися без здобичі сьогодні молодий мисливець ніяк не міг. Він повинен принести жертву. І він зробить це.

Уже й сонце скотилося геть над самий ліс, а мисливець усе залишався без діла. Тіло Чеслава зовсім заніміло, бо він старався не рухатися, щоб не виказати своєї присутності, коли нарешті почувся тривожний скрекіт сороки із сусіднього дерева. Чеслав насторожився. Не дарма птаха підняла шум. До нього вона вже встигла звикнути. Отже, сорока помітила когось нового й небезпечного, певно, що хижака. За якийсь час Чеслав сам побачив, як у його бік підтюпцем біжить довгоочікуваний звір. Це був здоровий, сильний і красивий своєю звіриною міццю вовк. У пащі він ніс чималого зайця.

Якийсь час Чеслав спостерігав за звіром, очікуючи, коли той наблизиться до засідки. Потім юнак обережно приготувався стріляти. Ставши на одне коліно, він вклав стрілу й натягнув лук.

Звір, мабуть, зачувши небезпеку, зненацька зупинився і, розціпивши пащу, поклав здобич на землю, прислухався. Потім, піднявши морду, почав старанно нюхати повітря.

Вовк відчув неясну тривогу. Усі його інстинкти волали про небезпеку. Але звідки вона насувається, він поки що визначитися не міг. Навколо все було як завжди. Жодних підозрілих слідів, незвичних звуків, незнайомих запахів. І навіть ця вертка сорока, як завжди, перелякано заскрекотала, тільки-но він з’явився… Але ось серед безлічі лісових звуків вовк розрізнив ледь відчутний підозрілий шерех. Звір повернув морду туди, звідки запахло тривогою, і глибоко втягнув повітря. За якусь мить він відчув слабкий, проте помітний запах ворога. У його володіння хтось посмів увійти! Його лігву, самиці та щенятам загрожує небезпека! Умить напружені м’язи вже були готові зробити рух, але шипіння в повітрі, що наростало з неймовірною швидкістю, принесло різкий біль у його бік.

Спустивши тятиву, Чеслав бачив, як стріла вразила хижака, як той сіпнувся від болю й спробував зубами схопити свою смерть за оперений хвіст. Чеслав вийшов з-за дерева. У правиці поблискував ніж. І тоді звір залишив спробу вкусити стрілу, бо побачив свого справжнього ворога. Він настовбурчився, вишкірився й загарчав. У ньому миттєво скипіли звірина лють і бажання вбити кривдника.