Читать «Чеслав. В темряві сонця» онлайн - страница 12

Біля воріт городища Чеслава привітали сторожі.

— Що так рано? Сну не маєш?

Чеслав лише махнув у їхній бік рукою, доганяючи Вітра. А той уже був біля річки і, як ошпарений, влетів у тиху воду, піднявши хмару бризок. Чеслав поклав торбу на березі, швидко нарвав прибережної трави і, роздягнувшись, увійшов у воду. Підійшовши до коня, він почав хлюпати на нього водою й люто терти йому боки травою. Вітрові зовсім не сподобалися швидкість і напористість процедури, і він невдоволено зафиркав, перебираючи копитами.

— Стій, не балуй! — гримнув на нього Чеслав.

— Та ти, дивлюся, за кимось женешся, хлопче? — почулося з берега.

Чеслав і не помітив, коли й звідки з’явився Сокіл. Кошлата чуприна, розпатлані вуса й борода та отримана на полюванні рана, що перетинала його чоло й око, надавали йому лютого вигляду. Здавалося, що, проводячи багато часу в лісі, він і сам став схожий на звіра. Але тільки зовні. Сокіл посідав у громаді особливе, почесне місце. Він учив юнаків племені всіх премудростей життя в лісі, полювання, а також ратної справи, роблячи з них справжніх чоловіків — добувачів і захисників. Усе, що знав і вмів Чеслав, було заслугою Сокола.

— Довгих років тобі, Соколе! — приклавши руку до грудей і шанобливо уклонившись, привітав наставника хлопець.

— І тобі, Чеславе.

— Не очікував побачити тебе…

— А я люблю раненько росяною травичкою пройтися. Любо мені те, та й від хворостей різних береже, — поплескав себе по ногах Сокіл.

Тільки тепер Чеслав помітив, що штани Сокола підкочені до колін, а ноги — в росі.

— Тебе не було кілька днів… — Сокіл очікувально подивився на юнака.

Чеслав мовчав, сподіваючись, що тим обійдеться.

— Де пропадав? — не обійшлося.

— У лісі… Місця для лову… вишукував, — щоб не дивитися в очі Соколові, Чеслав знову почав терти боки Вітрові, але тепер уже абияк.

— Це добре, коли в молодця є гідне заняття, — посміхнувся у вуса Сокіл.

Чеслав знову не найшовся, що сказати.

— Щось ти неговіркий нині… Знову зібрався в довгу дорогу?

— Ні, Соколе, моя дорога лише до річки. Коня вирішив викупати, почистити, — і став терти Вітра так старанно, що той навіть відсахнувся від нього.

— А я вже почав турбуватися, Лісовик тебе задери… — раптовий порив вітру здибив і без того розкуйовджену чуприну Сокола, зробивши його самого схожим на згаданого Лісовика. — Думаю, чи не загуляв хлопець, не забалував?.. Адже незабаром твій обряд Посвяти. Великий для юнака день! Пам’ятаєш?

— Хіба про це можна забути? У мене на плечах голова, а не горщик.

— Голова в тебе є, — погодився Сокіл.

— А чого ти вирішив, що я зібрався їхати, Соколе?

Сокіл обурено крекнув і спробував пригладити свою непокірну гриву.

— Тому що коли йдуть на річку коня купати, не беруть із собою торбу з двома хлібами, — хитро примружився наставник.

— Від тебе, Соколе, ніщо не сховається, — захоплено вигукнув Чеслав.