Читать «Жовтий Туман» онлайн - страница 5

Гноми, які знаходилися в долині, щодуху помчали до печери, а їм назустріч поспішала перелякана варта. Всі здивовано перепитували один одного:

— Ти чув? Що це таке? Чи не кінець світу настав?

Тільки мудрий Кастальо, старійшина гномів, і він же їхній літописець, здогадався, що трапилося. Він підпив палець догори і врочисто проголосив:

— Це прокидається володарка!

Кастальо мав рацію. Дивний звук виявився позіхом чарівниці, яка пробуджувалася. За ним лунали інші, не менш потужні звуки; вони погасили всі світильники, перетрощили меблі — маленькі столики, стільчики і ліжечка гномів, змусили зловісно тріщати стіни печери.

Нарешті Арахна прокинулася. Спляча людина не помічає плину часу, і чарівниці здалося, що вона якусь хвилину тому рятувалася від звіриної раті, яку нацькував на неї могутній Гуррікап. Невтямки було тільки, куди поділися звірі і птахи ї чому вона, Арахна, лежить у своїй печері, на ложі. Чарівниця покликала:

— Гей, хто там? Ходіть сюди!

До печери несміло ввійшли гноми. Вони пробиралися поміж уламків, освітлюючи собі шлях смолоскипами. Хід очолював Кастальо.

— Покличте Антрено! — наказала чаклунка. — Нехай пояснить, що тут трапилося.

— В нас нема такої людини, володарко, — наважився доповісти Кастальо. — В нашому племені давним-давно нікого не називали таким іменем.

— Це означає, що я дуже довго спала? — недовірливо запитала Арахна.

— На людській пам'яті ти спочивала багато віків, повелителько, — сказав старий гном. — Ми не знаємо, як і коли ти заснула і чому цей сон тривав так довго. Але ми завжди пам'ятали про свої обов'язки і старанно оберігали твій спокій.

— Дякую вам за вірну службу, — мовила Арахна. — Сподіваюся, що ви мене нагодуєте: я голодна, мов звір.

За обідній стіл Арахні правила дошка із скам'янілого дерева. Стіл зберігся з прадавніх часів і знаходився неподалік від входу до печери. Гноми піднімалися на нього довгими драбинами, а щоб доставити туди чергові страви, застосували дотепну систему блоків; все це зберігалося віками.

Чаклунка з'їла все, що було в запасі, і зажадала добавки. Вона зжерла чотирьох смажених биків і трьох баранів, сімнадцять фазанів і шістдесят чотири куріпки, закусила двома десятками паляниць та випила цілу бочку води. Потім, погладжуючи живіт, знеможено сказала:

— Після такого обіду не гріх би й подрімати.

Але чарівниця тут же скумекала, що й так проспала дуже довго, і вирішила зайнятися справами.

— Треба все-таки з'ясувати, — пробурчала вона, — як довго тривав сон, навіяний на мене Гуррікапом.

Вона розпитала Кастальо про великого чарівника. Чаклунка зраділа, коли дізналася, що протягом багатьох поколінь ніхто в цих краях нічого не чув про чародія з таким іменем.

— Що, прорахувався, голубе, — криво всміхнулася Арахна, — тебе давно на світі нема, а я живу, і тепер ніхто не завадить мені розпоряджатися в цій країні, як заманеться.