Читать «Будденброки» онлайн - страница 28

Томас Манн

Там слизькі східці спускалися до склепінчастого льоху з глиняною долівкою, що правив за комору; згори звисала линва: нею витягали лантухи з зерном. Та консул повів гостей охайними сходами праворуч, на другий поверх, і розчинив перед ними білі двері більярдної.

Кімната була велика, гола, майже порожня. Попід стінами стояли тверді стільці. Пан Кеппен знеможено опустився на один із них.

— Я найперше трохи відпочину, — заявив він, обтрушуючи дрібні дощові краплі з сурдута, — Хай йому біс, обійти ваш дім — ціла подорож, Будденброку!

Тут, так само, як і в кімнаті з краєвидами, в каміні за латунними гратками палав вогонь. Крізь троє високих вузеньких вікон видно було червоні мокрі дахи, сірі подвір’я і мури.

— Карамболь, пане сенатор? — спитав консул, знімаючи з рами киї. Тоді обійшов обидва більярдні столи й позатикав лузи. — Хто з нами гратиме? Гретьєнс? Чи ви, докторе? All right. Тоді ви, Гретьєнсе і Юстусе, ставайте до другого столу. Кеппене, тобі також доведеться грати.

Винар підвівся і, тримаючи дим із сигари в розтуленому роті, прислухався до рвучкого вітру, що свистів між будівлями, порощав дощем у шибки і завивав у комині.

— От чорт! — вилаявся він і видихнув дим. — Як ти гадаєш, Будденброку, зможе «Вулленвевер» увійти до гавані, га? Ох і клятенна ж погода…

Так, чутки з Травемюнде були не вельми втішні: консул Крегер, що натирав крейдою кия, також потвердив це. Бурі по всьому узбережжі. Їй-богу, двадцять четвертого року, коли Санкт-Петербург залляла повінь, було не набагато гірше… Аж ось подали каву.

Вони випили по чашечці й почали грати. Та скоро мова зайшла про митний союз..; О, консул Будденброк був палкий прихильник митного союзу!

— Який чудовий задум, панове! — вигукнув він, жваво обернувшись після влучного удару до другого столу, звідки почулися цих двоє слів: «митний союз». — Нам треба при першій же нагоді вступити в нього.

Але пан Кеппен був іншої думки, де там, він аж засопів з обурення.

— А наша самостійність? Наша незалежність? — ображено спитав він і войовниче сперся на кия. — Що з ними буде, га? Думаєте, Гамбург так і вхопиться за цю прусську вигадку? Чи ти хочеш, щоб нас відразу з’їли, Будденброку? Та боронь боже! Навіщо нам той митний союз, хотів би я знати! Хіба нам без нього зле?..

— Та тобі не зле, Кеппене, твоє вино надходить, — ну й ще, може, російські продукти, про це я не кажу. Але ж більше ми нічого не імпортуємо! А щодо експорту… ну так, якусь дещицю зерна ми вивозимо до Голландії і до Англії, та на цьому й годі! Ой ні, на жаль, нам таки не дуже добре. Далебі, колись тут був більший розмах, ніж тепер… А в митному союзі нам відкриється Мекленбург і Шлезвіг-Гольштінія. Хто зна, може, торгівля на свій ризик…

— Але ж дозвольте, Будденброку, — озвався Гретьєнс; він наліг усім тілом на стіл і пильно цілився, водячи києм по кістлявій руці. — Цей митний союз… нічого не розумію! Адже наша система така проста й практична, хіба ні? Очищення від мита товарів під присягою…

— Чудова давня інституція, — мусив погодитись консул.