Читать «Павло Скоропадський — останній гетьман України» онлайн - страница 246

Серед учених існує думка, що Скоропадський, користуючись власним авторитетом, 1944 року домігся від фашистів звільнення з концтаборів своїх конкурентів: Бандери, Мельника, Стецька та ще багатьох українських в’язнів. Але чи так усе було? Можливо, дослідники знову підхопили чергову гетьманську легенду.

У вересні 1944 року Розенберґ пропонував призначити Скоропадського головою «Українського національного комітету», те саме вони пропонували Бандері. Обергрупен-фюрер СС Берґер (керівник відділу східної політики Головного управління безпеки і керівник головного відділу політики у Східному міністерстві) почав перемови з іншими українськими діячами: А. Лівицьким, І. Мазепою, А. Мельником, С. Бандерою, Т. Боровцем-Бульбою та ін. Берґер тиснув на керівників націоналістичних угруповань з тим, щоб вони приєдналися до генерала Власова, але «українці» вимагали від німців «відтворення державності України».

Кандидатура Скоропадського була «забракована» органами СС, тому що він «має недостатній вплив на сучасне покоління». Німці аналізували: «На користь Скоропадського говорить його попередня посада гетьмана України, абсолютна лояльність щодо Німеччини та політична безкорисливість. Скоропадському 71 рік, і він міг би вести набагато спокійніше життя, далеке від політики. Якщо ж він пропонує свою кандидатуру, то робить це виключно заради справи. Він є поважною постаттю і, можливо, силою свого авторитету міг би тримати в рамках усі українські течії і партії. У всякому разі він був би особистістю, яку цілком можна було б поставити поруч з Власовим. Проти Скоропадського говорить те, що його минуле могло б у деяких моментах слугувати радянській пропаганді».

Павло Петрович згодився очолити «Комітет» і пропонував через своїх посередників умовити Мельника та Бандеру увійти у кабінет Скоропадського. Бандера і Мельник рішуче відкинули цю ідею, заявивши, що вони не будуть співпрацювати із Скоропадським. Згодом «Комітет» очолив генерал Павло Шандрук.

Весь час перебування Адольфа Гітлера при владі у Німеччині Скоропадський одержував велику державну пенсію. Є свідчення, що за цей час він кілька разів зустрічався з Гітлером і взагалі був наближений до фашистської влади, постійно шукав її «спонсування» та виходи на «джерела інформації». Навколо Скоропадського у рейху, генерал-губернаторстві й на українських землях гуртувалося кількасот «гетьманців», які теж хотіли їсти. Утримання цих людей коштувало грошей, які надавалися Німеччиною, але, можливо, якісь таємні кошти надходили до гетьмана з Англії.

З весни 1943 року донька Скоропадського Олена живе у Берліні, мати Олександра і її син Петро виїхали до Оберстдорфа, а гетьман курсує між Берліном та спустілим Вензее. Останнім великим святом у родині Скоропадських став шлюб Олени Скоропадської з німцем Гердом Гіндером, що відбувся у Берліні у місцевій православній церкві.