Читать «Людина без нервів» онлайн - страница 9
Юрій Сотник
Нарешті нам з татком пощастило уговтати маму. Було домовлено, що батьки поїдуть шестигодинним поїздом, а я встану, як і завжди, о восьмій, сам наведу лад у квартирі, сам закип'ячу собі чай, сам нагодую і виведу погуляти таксу Шумку, сам (тобто без погейкування) розв'яжу десять прикладів і сам розігрію собі обід. Я був на сьомому небі. Для мене все це видавалося таким новим, таким привабливим, як для іншого хлопчика можливість пожити на безлюдному острові.
Цілий вечір мама наставляла мене, вночі я довго не міг заснути, а коли прокинувся сонячного ранку, в квартирі панувала незвичайна тиша. Тільки Шумка, чухаючи собі за вухом, м'яко постукувала лапою по підлозі.
Я був сам! Я був цілковитим господарем квартири! Я міг як завгодно розпоряджатися собою.
Я схопився з ліжка і в самих трусах, узявшись кулаками в боки, голосно насвистуючи якийсь парадний марш, вирушив на огляд своїх володінь.
Я тут же намітив собі цілу програму дій. Прибираючи в квартирі, я не просто підмету паркетну підлогу, а заново натру її воском; я навіть почищу й повішу до шафи татків старий мундир, залишений ним на спинці стільця. Прикладів я розв'яжу не десять, як ми з мамою домовились, а всі двадцять штук. Увечері, коли тато з мамою затримаються, я розігрію для них вечерю, загорну її в стару ковдру, як це часом робила мама, а сам ляжу спати, залишивши на столі записку: «Котлети і картопля гарячі, в кухні на табуреті». Словом, тепер мама зрозуміє, як безглуздо було з її боку боятися зоставляти мене самого.
Я швидко одягнувся, вмився і зібрався був вивести Шумку, яка вже скавуліла біля дверей, але тут у мене промайнула така думка: а що, коли заразом піти до магазину й купити собі що-небудь на снідання? Адже одна річ, коли до магазину тебе посилає мама, й зовсім інша, коли ти сам забажав чого-небудь, пішов і купив. Заради такої втіхи не шкода було витратити копійок тридцять з півтора карбованця, що я наскладав на акваріум.
Хліб, масло і ковбаса в мене до чаю були. Трохи поміркувавши, я відчув, ніби мені хочеться сиру.
За хвилину, тримаючи Шумку на повідку, я ішов через двір, ішов неквапом, статечно, позираючи на вікна квартири на першому поверсі, в якій жила Аглая. Раптом саме з її вікна вилетіла й гепнула біля моїх ніг дохла ворона. Шумка дзявкнула від несподіванки.
— Ану, щоб духу вашого тут більше не було! — почувся з вікна сердитий жіночий голос. — Ач, понаносили різної погані! Репетирувати їм треба! Для того клуб с, щоб репетирувати, там і ходіть на головах, а людям спокій треба дати. Ну! Скільки раз мені повторювати! Геть звідси!
Услід за цим з під'їзду вискочив і підхопив на ходу ворону білявий хлопчик з обличчям поспіль із самих веснянок. За плечима в нього, наче мантія, теліпалася синя ковдра, на яку було нашито візерунки із срібного паперу від чаю, на голові криво сиділа корона, обклеєна таким самим папером.