Читать «Врятовані совістю» онлайн - страница 9

Село в цей день жило незвичним розтривоженим життям. Крім зрозумілої метушні військових, сільський спокій порушували також нервові організатори колгоспу, які зранку прибули в село і активно включилися до роботи, тобто почали біганину від хати до хати. Треба було з конфіскованої худоби виселених селян започаткувати колгоспні корівню і стайню, але навряд чи вони б впоралися з цим завданням, якби їм не допомогли деякі місцеві люди. Ті не стільки підтримували ідею колективного господарювання, скільки їм було шкода голодної худоби, яка залишилася на покинутих обійстях. В решті-решт худобу розсортували, тобто відділили корів від коней, а свиней, кіз і курей тимчасово розподілили по людях з обов’язком повернути, коли будуть побудовані свинарник і птахоферма. Коней не було багато, їх усіх зігнали у досить велику стайню на плебанії, а корів зібрали у двох чи трьох порожніх стодолах.

* * *

Сонце вже було низенько і заходило за хмари, що збиралися на заході, коли, нарешті, прийшов Михайлик. Він увесь тремтів від страху і довго не міг сказати щось до ладу — ковтав слова, одне повторював по кілька разів, інше не докінчував. Заспокоївся він трохи аж тоді, коли Ромко похвалив його за сміливість. Він довго боявся вийти на берег непоміченим, бо москалі всюди поставили стежі. Нарешті він скористався тим, що солдати, які стояли біля їхньої хати, пішли на вечерю. Він ще раніше розповів мамі про Ромка і вона вже приготувала для нього торбинку з їжею, ніби Михайлик мав її віднести пастухам. В торбині були кілька кавалків сала, пара варених яєць, хліб і дві цибулини. Ще мама казали Михайликові нарвати яблук, нині ж як раз Яблучний спас. З такими харчами можна було протриматися два-три дні. Михайлик розповів, що майже половину села солдати погнали у райцентр. Серед них був і друг Ромка Славко. Серед солдатів все крутився якийсь чоловік, який часто приїжджав до села щось організовувати чи то колгосп, чи то комсомол… Ромко зрозумів, що це був Анатолій Смоляренко, секретар комсомолу. Це ж саме він і кричав через трубу до повстанців. Ще Михайлик сказав, що солдати поселилися у більших хатах виселених людей, а у школі, зробили штаб.

Переховуватися на березі було небезпечно, а «Зміїна нора» була недалеко від Дуки. Солдати могли перенести свої стежі ближче до печери, тому Ромко мусив шукати сховище десь в іншому місці. Переспати можна в одній з копиць сіна, які ще лишалися на луці в широкій і доволі глибокій долині на західній околиці села. Вони домовилися зустрітися у цей же час завтра біля «Жабиного ока». Це було невеличке озерце, кітло, як називали його селяни, посеред тої долини, де-не-де заросле очеретом, а здебільшого оточене кам’яними брилами. Якщо дивитися зверху, то виглядало воно дуже маленьким, тому його і назвали «Жабиним оком». Михайлик пішов, а Ромко помолився і взявся до їжі. Він не спішив, бо знав, що можна наїстися і меншою кількістю харчів, якщо жувати повільно. А харчі треба було економити.