Читать «Марко Проклятий» онлайн - страница 42

Згодом, пройшовши кілька гонів, почули вони позад себе гомін і тупотню. Козаки зійшли з шляху і засіли в кущах. Незабаром побачили вони чималу юрбу: деякі їхали верхи, а другі йшли піші, в свитках і високих смушевих шапках. По гомону і одежі зараз пізнали вони, що се не чужі, а свої і, мабуть, простують туди ж, куди й вони. Барило пугукнув, і юрба зупинилась, декоторі вхопились за мушкети, а другі за шаблі і стали напоготові, а козак, що їхав попереду на доброму коні, на той оклик теж пугукнув. Зараз видко було, що бувалий козак і знав звичай запорозький.

— Не лякайтесь, хлопці, — озвався Барило, підходячи до юрби, — і ми такі ж, як і ви… Куди йдете?

— На Гадючий, чи то б на Зміїний острів, — озвалось бурлацтво, — до Кривоноса.

— Та й ми туди ж; а багацько вас?

— Двадцятеро і один, та ще стільки у другій ватазі, що пішла попереду.

Сіроми наші зблизились і привітали один одного.

— Здоров був, Барило, — озвався передовий вершень, — протягуючи до його руку.

— Гнида! — скрикнув Барило. — Чи се ж ти, мій голубе? Була ж така чутка у нас у коші, що тебе забили ляхи на Стариці?

— Ні, як бачиш, помилував господь. Ми з Гунею після побиванок на Стариці помандрували у Московщину і до якого часу там вештались, а теперечки знов до вас прийшли, знов почастуєм ляхів!

Наші козаки змішались з бурлацтвом і пішли по дорозі.

— Відкіля ж ви теперечки? — спитав Барило Гниду з Прилуччини, — одказав старий.

Що ж тамечки у вас діється?

— Хвалити господа, усе благополушно!.. Учора Бубнівський протопоп Світ привів чимале військо, і старий Гуня з ним, дак які не повтікали ляхи, то усіх забили на макуху, а мнихів домініканів, що осадились у Густинськім монастирі, до одного вилущили. Теперечки іду, щоб порадитися з Кривоносом.

— Не зустрівалися з вами ляхи?

— Увечері вже, як вийшли з гаю, де спочивали, стріли п'ятьох жовнірів, трьох же вклали, а двоє втекло.

— Сьогодні буде чим порадувать Єремію! Запінить він з серця свою руду бороду, бо й ми йому багацько наробили…

— Не то ще буде. Заллємо ми й йому самому гарячого сала за шкуру!

Як отак розмовляли, почули десь далеко стрільбу.

— Чи не наші бурлаки б'ються? — озвавсь Гнида, прислухаючись.

Стрільба ставала частіша, почувсь і гомін, і усе зближалось до їх, а там разом замовкло і затихло. Барило метнувся по дорозі, щоб довідаться, що там здіялось, а тим часом ватага потроху подвигалась. Згодом повернувся Варило.

— Постривайте, хлопці, — прошепотів він, — жовнірів іде чимала купа!.. Не розгледів добре, а здається, кілька чоловіка наших ведуть на арканах!

Марко зупинив юрбу.

— Ховайтесь у кущі, по обох боках шляху, — казав він, розділяючи ватагу, — а кінні їдьте собі назад, щоб вас не вздріли ляхи; а як крикну, разом виходьте — піші з лісу, а кінні поспішайте назустріч ляхам і лупіть дряпіжників!

Духом піші поховались у кущах, а кінні, од'їхавши з півгонів, на повороті шляху зупинились, а тим часом і ляхи стали зближаться. Попереду їхав пан хорунжий, а за ним жовніри вели на арканах чоловіка з вісім бурлаків; потомлені і голодні собаки бігли за кіньми, висолопивши язики. Тільки зрівнялись вони з засадою, як вихопився з кущів Марко і гукнув молодецьким покриком. Прожогом вискочили козаки і поперли на ляхів; хто рубав, хто стріляв, а хто й просто давав добрих стусанів у печінки… Перелякані жовніри несподіваним нападком хапались за палаші, за пістолі, деякі дали драпака, а тут їм назустріч і кінні наскочили… Незчулись ляхи, як їх чоловіка з двадцять на місці уклали; небагацько з них прудко пробились і втекли. Се були ті самі жовніри, що шукали і гнались за нашими небораками та й знайшли-таки їх собі на лихо… Зараз порозтинали вірьовки, що були пов'язані бурлаки, так як роздивились, і пізнали своїх…