Читать «Марко Проклятий» онлайн - страница 33

— Не боюсь я того, князю, що ти кажеш; мене гірш лякає те, що такі стовпи Корони польської, сила і слава Речі Посполитої, як ти, князю, злякався нензних хлопів і зневажаєш благостю божою. Коли такі лицарі одступляться од нашої ойчизни, як ти, то справа наша певно загине!

— Не злякаюсь я і самого чорта, не то твоїх нензних хлопів, не одступлюсь і од ойчизни, поки здужаю тримати в руці шаблю, поки не виточать з мене останню краплю крові. Вірую я і в благость божу і на його єдиного покладаю мої надії!.. Слухай, патеру, ти ксьондз, служитель овтаря божого, а я воїн, слуга і оборонець Корони польської; ти моцніший від мене в теології, а я далі тебе бачу в справі політичній, в стану народовому. Так вір мені, що все, що ти від мене чув, не дихтерійки , а свята правда. Рим покористується, а Корона польська навіки стратить Україну, а може… — Єремія не домовив і, понурившись, крутив свої довгії вуси.

— Не думай, князю, щоб і ми, служителі овтаря божого, не знали справи політичної і стану народового. От слухай: як татари пошарпали руську землю, Річ Посполита завладала кільканаста мільйонами руського люду. Теперечки Московщина, оборонившись од татар, збира докупи всі єдинокровні і єдиновірні племена, що одчахнулись під час татарської пожоги. Мине вік-другий, і Москва забере силу і землі Речі Посполитої, заселені руським людом, знов до себе пригорне. Щоб заборонить наші провінції од москалів, навіки треба запровадити скрізь польщизну і нашу католицьку віру. Тоді тільки вони будуть нашими і поки світ-сонця не прихиляться вже до Москви. Так не кори нас, князю, що ми тільки рятуємо задля одного Риму; ні, наша користь однакова: ми усі голови наші положимо за ойчизну, а святійший наш отець папа дасть нам згоду на сім і на тім світі. Од щирого серця кажу тобі, князю, поки Річ Посполита і святий костьол матимуть таких синів і оборонців, як ти, поти слава і сила наша не поляже, а свята віра католицька розкинеться по всьому слов'янському світі, і буде тоді єдин пастир і єдине стадо!..

Заленський устав і, обнявши князя, цілував його і кріпко тулив до серця, приговорюючи:

— Да хранить тебе господь, а з тобою і нашу ойчизну… Прощай, сину, прощай, недобрі вісті тебе засмутили; помолись же богу, то він, милосердний, укріпить твій розум і розвіє мрякувате мання , що тебе оточило, тоді ти й сам побачиш, що нам нічого гнівить бога!

Щире привітання і ласкаві речі патера задовольнили Єремію. Князь обняв Заленського і покірно промовив:

— Прости мене, батьку, коли я скривдив тебе палким словом. Молись богу, щоб не здіялось так, як мені здається!

Ще обнялись, і патер вийшов, а Єремія позбирав розкидані шматки листів і знов став їх перечитувать.

Недобрі звістки чекали й Заленського. У своїх покоях знайшов він свого секретаря, ксьондза Марецького, з біса лукавого і єхидного. Заленський дуже його любив за те, що він був заклятий гонитель православія, а особливо попів. Тільки що повернувся він з Прилуччини, куди посилав його Заленський по шпаркому ділу, і стояв збіднившись і щуривсь на патера маленькими очима, неначе осокою попрорізуваними.