Читать «Марко Проклятий» онлайн - страница 30

Зійшовши на ганок, Кобза сміло озирнув на панів, і його погляд зупинився на молодій. Стояв він у червоному жупані, бо як піймали, то стягли з його свитину, що була зверху.

— Січовик, січовик! — загомоніли пани.

— Була при йому броня? — спитав Єремія Щуку, люто скинувши очима на Кобзу.

— Не було, яснеосвіцоний князю, — одказав Щука, вклонившись.

— Е, якби була! — пробубонів Кобза.

— А такий гладкий і завзятий, — знов почав Щука, — що насилу десять чоловіка його подужали; деяким таки добре надсадив бебехи…

— На палю схизматика, харциза! — перехопив Єремія.

Почувши такий приказ, молода княгиня швидко схопилася з дзиглика і підійшла до князя.

— Не він зірвав квітку, — скрикнула вона, — я тільки що його бачила біля вікна в залі!

— Кому ж більш, як не йому! — озвався Щука. — Хто стояв біля вікна, той і теперечки стоїть, їх оточили вартові, а сей і втікав, і оборонявся.

— Не він, кажу тобі, — сердито одказала молода, похмуро глянувши на Щуку, потім, повернувшись до Єремії, виразно промовила: — Гоноровим словом ручаюсь тобі, князю, що не він!

— Ну, так сього на палю! — гримнув Єремія, показуючи на Остапа.

— Як так, — озвався Кобза, — то карайте мене, я зірвав квітку, а неповинного пустіть на волю!

— Бач, який запеклий, — шепотіли пани.

— Лже, лже, не він, не він, — заверещала молода.

— Щоб нам не помилиться, — перехопив Єремія, — так обох на палю!

— І сам цар Соломон, — озвався ксьондз Заленський, — не вигадав би розумніше.

— Князю, — поважно промовила молода, — мене скривдили, і я одна маю право карать і милувать, за що ж ти хочеш накинуть на мою совість дві смерті?.. Найсвєнтша матко, змилуйся! — і княгиня простягла до неба руки, — сьогодні, по твоїй волі, я загубила навіки мою долю…

— Заспокойся, моя дитино! — перехопив Заленський, узявши молоду за руку і скинувши оком на Єремію. — Князь жартує, жартує!..

— Моя крулево, — додав Єремія, — ти в моєму замку господиня: твоя воля, твоя й сила, і я твій слуга; приказуй, усе так буде, як ти бажаєш!

— Обох милую! — княгиня зняла з грудей шпильку, осипану самоцвітами, і оддала Щуці. — Обох на волю! Лучче грішить милуючи, як караючи.

Щука взяв подарунок, доторкнувся устами до сукні молодої і щось прогарчав собі під ніс. Княгиня гордим поглядом глянула на Кобзу і величаво пішла у покої. За нею розійшлись і пани; деякі хотіли були зостаться ще на ганку, так Єремія попросив їх до покоїв.

— Після такого ласкавого суду, — додав він, — я не поручусь, щоб кому-небудь з вас не зірвали голови з плечей.

Як усі вже пройшли у покої, Єремія прошепотів до Щуки:

— Обох у куну! Обох на палю! — і, ввійшовши в залу, зачинив за собою двері.

Поки ото возилися з Кобзою, настав час і вечері. Заграли музики польську проходку, і Єремія повів молоду княгиню до столу, а за ним парами і всі пани. За вечерею молоді сиділи рядочком і обоє якось смутно виглядали. Княгині нічого вже було до Четвертинського бісики пускать, бо волю найсвєнтшої матки довела до скутку, а князя, може, скребла совість, що одрікся од батьківської віри, од руського посемейства, і прихилився до ляхів.