Читать «Чорний лабіринт. Книга друга» онлайн

У затишній долині, відгородившись від світу частоколом засніжених альпійських верхів, ніжилося в ясному ранковому промінні стародавнє місто Берн. З голубих снігів, зелених лісів і луків скелястими схилами сповзали на долину тумани й пропливали над червоними дахами будівель, мов білі казкові лодії. В доглянутих парках чепурилися сережками білокорі берези, на галявинах прокльовувались перші несміливі квіти.

У другу повоєнну весну в столиці нейтральної Швейцарії не помічалось особливого пожвавлення. Як і до війни, Пери вражав спокоєм і респектабельністю. Неспішно прошкували тротуарами обивателі, стримано закликали перехожих вітрини крамниць, і навіть неонова реклама фешенебельних готелів, нічних клубів і кабаре не виглядала крикливою. Демонструючи акредитовану недоторканність, сунули вулицями розкішні лімузини з прапорцями дипломатичних місій. Місцеві фінансові тузи не шкодували зусиль, зберігаючи довоєнний дух упевненості, бо саме він забезпечував зараз найвищі відсотки з усе нових і нових надходжень до швейцарських банків. Міжнародна фінансова твердиня повинна стояти скелею бодай в уяві тих, котрі ще вірили в її незрушність навіть після урагану, який нищівно пронісся над світом.

На Берн не впала жодна американська бомба, не розірвався над ним і жоден німецький снаряд. Острівець «нейтрального спокою» в розбурханій, зруйнованій війною Європі зараз приваблював до себе різноязиких біженців. З-поміж місцевої публіки їх вирізняв хворобливий блиск у порожніх очах.

Колишні королі, недавні президенти, лідери профашистських партій, націоналісти й колабораціоністи всіх мастей і відтінків, генерали без війська, вожді без ідей і послідовників, польські магнати, румунські гендлярі, чеські спекулянти та інший грошовитий набрід, чиє нерухоме майно вже кілька років було націоналізоване і на кого вдома чекали народний гнів і шибениці, збігались до Швейцарії, ближче до броньованих сейфів, де лежали їхні награбовані мільйони. Ці добродії тремтіли і вдень і вночі, їм снилося, ввижалося, марилось, що мури їхньої останньої фортеці хитаються, а до мішків з мільйонами вже простягають руки зажерливі й спритні пройдисвіти, якими аж кишіло у Берні, Лозанні, Цюріху. А тим часом в Європі дув свіжий вітер, вітер зі Сходу, його оновлюючий, животворний подих відчувався всюди, тільки Швейцарія вперто ховалася за Альпійські хребти, захищаючись від нього, мов щитом, своїм трухлявим нейтралітетом. Тієї весни в столиці було багато дипломатів. На гучних прийомах, балах і раутах, а більше в своїх затишних кабінетах сплітали вони хитромудру павутину інтриг проти новонароджених демократичних держав.

Були серед них і такі, що намагалися не виставляти напоказ свою акредитацію, офіси мали в тихих завулках, ніколи не одягали фраків і не любили з'являтися на дипломатичних раутах.

Кабінет представника американської місії в Берні, керівника відділу стратегічних служб Едварда Хемфрі, був позначений вишуканістю стилю. Місія орендувала особняк ще з довоєнних часів, проте ніхто з попередників Хемфрі не спромігся умеблювати його згідно з вимогами часу. Тут панував старовинний гельветський стиль, характерний для мисливських замків лісових кантонів.