Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 5

Добриня напружено вдивлявся у білу німотність плато, намагаючись зрозуміти, що могло цікавити там англійців. «І чого вони нишпорять? Сиділи б дома біля своїх камінів… А може, і справді відкупили концесію у норвежців на Плащі? Про це в Баренцбурзі ходили плітки… Тоді їм не позаздриш. Там, як твердять геологи, — суцільний камінь — лабрадор. До вугілля монолітом метрів тридцять пробиватися. У рудниках Баренцбурга, Груманта до вугільних пластів підібралися ледве не з моря. Вугілля класичне, і добувати його тут куди вигідніше, аніж возити з Донбасу. Нам — так, у нас у північних морях флот. А їм? Ні, тут щось не те».

Спостерігаючи, як обережно шхуна обходить маяк, Добриня чомусь згадав Касянові розповіді про ті часи, коли в тутешніх водах водились кити, котики, тюлені. Був багатий пушний промисел. Був, поки не набігли сюди браконьєри з усієї Європи. За сто років тут побувало більше чотирнадцяти тисяч тільки голландських кораблів. Знищили, розстріляли все до останнього хвоста. Лише кістки китів та димарі давно кинутих факторій стирчать з-під снігу по всьому узбережжю. «А може, хто з потемків тих англійських промисловиків вирішив навідатись? Забаглось побачити місця, де збирався фамільний капіталець, де творив свої дивовижні і, звичайно ж, благородні подвиги їх заповзятий пращур?» Однак роздумувати над тим у Петра Добрині вже не було часу — «Грейс О'Нейл» підходила до причалу. Володька і Митрич приймали швартові. Баржовий з потопленої «гармонії» ніскільки не потерпав від свого нинішнього становища, охоче виконуючи будь-які доручення. Зі шхуни спустили трап, і троє, ті, котрих Петро помітив на палубі, зійшли на берег. Тепер він бачив їх зовсім близько: попереду йшов середніх літ чоловік з на диво ясними голубими очима. На ньому була простора з собачого хутра доха і довговуха ескімоська шапка. За ним, з острахом ступаючи по трапу, спускалась молода жінка. Налякана вітром, вона куталася в шубу так, що виглядали з хутра тільки кінчик носа та іскринки очей. Жінку запобігливо підтримував шкіпер, рудобородий велетень з люлькою в зубах, що дуже нагадував дерев'яного капітана з андерсенівської казки. Незважаючи на хвилювання, що охопило Добриню, він підмітив у чомусь бутафорську зовнішність шкіпера і особливо люльку, в якій ще, певне, ніколи не димів тютюн.

У мореходці Петро Добриня мав славу поліглота, неабиякого знавця іноземних мов, але тут, виголошуючи декілька фраз вітання прибулим, добре-таки упрів. Гості посміхались, кивали головами, проте з їх розгублених поглядів Добриня зрозумів, що його вишукані англійські слова не торкнулись їхньої свідомості. Зібравшись, він ще раз повторив ретельно відредаговані товаришем Ворожейкіним слова вітання. (Один-єдиний представник консульства, Ворожейкін, що володів англійською мовою, хворів зараз фолікулярною ангіною).

Добриня подумки вилаяв себе за те, що погодився взяти на себе цю дипломатичну місію. Він розумів усю важливість доручення, але страдницьки мучився через те, що з цієї миті його авторитет поліглота буде остаточно втрачений. Петро яскраво уявив собі єхидну фізіономію Михеєва, коли той почне розповідати цю історію портовим вантажникам. А Людмила? Петра аж піт пройняв. «Що про все це скаже Людмила?» Ні, Добриня ніколи в житті не відчував себе настільки кепсько. Провал! Ганебний провал! Він стояв перед заморськими гостями безпомічний, як немовля. Але в цю мить на допомогу йому прийшов той, з голубими очима.