Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 278

— Не нудьгуєте тут, Гренлі?

— Ніколи, — засвітився посмішкою хлопець.

— Вам подобається Північ?

— Ні. Все життя мріяв про Гавайї. Пальми гнуться на вітрі, висока хвиля набігає на золотий пісок і сонце. Уявляєте, фру Інгрід, океан сонця, теплого, ласкавого…

— Тут опинились випадково?

— Майже. Але я не шкодую, правда. Тут теж багато сонця!

— А так, як у квітні зійде, то висить на небі, і висить…

— Звикнете. Це попервах так, а потім… Та що це я вам розповідаю, ви ж тут бували.

— Бувала. Проте не звикла. Не змогла.

Вона знову замислилась, згадала Хаммерферст, рідний дім, де пройшла з Людвігом більше, ніж жила на світі без нього. Замислилась про дітей, котрих не подарувала їй доля. «Повне, у мене вже міг бути такий син, як Юн Греплі?»

Думки про материнство, що не відбулося, приносили майже фізичний біль. Перший хлопчик помер, не проживши й року. Другий — народився мертвим. Більше не ризикувала. Людвіг ставився до неї добре, навіть дуже. Ніколи не згадував про Балстад, про її стосунки з Ролфом. Він знав, що Ролф для неї — то світ дитинства. Коли вони з Ролфом росли, ходили до школи, дружили, він, Людвіг, був уже дорослим парубком, служив на великих кораблях і майже весь час перебував у плаванні. Дивна річ, поки був живий Ролф, Інгрід почувала себе дівчинкою, і це не дивлячись на Балстад і все, з ним пов'язане. А от коли його убили, одразу стала дорослою, так ніби з тою смертю відлетіли в небуття і її дитинство, і юність.

Потім у її життя несподівано увійшов Кассій. Недовга, але світла смуга щирого почуття, справжньої, глибокої жіночої любові. Потонула у тому почутті, воно поглинуло її всю до останньої клітини. Тому і пам'ять про нього залишилась такою пекучою і незабутньою. Те, що могло скласти її щастя, не сталося, не могло статися, та хіба серцю зрозуміти, що таке кордони, несхожість державного устрою, відстані?

Людвіг запропонував їй свою руку ще тоді на острові, в день закінчення війни. Було велике свято. Вона почувала себе удвоє щасливішою за інших. По-перше, прийшла довгождана Перемога, по-друге, поруч з нею був Кассій, такий коханий і бажаний. Почуття до нього було основною причиною того, що Інгрід відмовила Людвігу. Пам'ятає, вона так і сказала йому: «Я люблю! Люблю і з цим нічого не вдієш!» А Людвіг, чи то від впертого уллівського характеру, а може, наперед знаючи, чим це у неї скінчиться, поставився до її відмови спокійно. Її навіть трохи зачепила така його байдужість. Пізніше зрозуміла: Людвіг виконував обов'язок старшого брата. Він повинен був запропонувати їй руку, так вимагав звичай, закон їх роду.