Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 273

— Слухай, що Добриня? Він теж не бідний. Такий девушка любит його. Вах, вах!.. Балшой багатство!

— А ти, Арчиле Вахтанговичу, певен, що любить? — руба поставив запитання Касян і подумав, що не варто було того робити.

Перукар уже давав волю своїм кавказьким емоціям.

— Як не любит? Я бачив, все бачив, как он плакал, как целавал!

— Хто? Добриня плакав? — не повірили Арчилу.

— Навіщо Добриня, девушка плакал. Людмила плакав.

Сміх накрив слова перукаря. Калікін зрозумів, що більше від цих наряджених на сміх хлопців не довідається, махнув рукою і пішов далі. І тут, йдучи повз контейнери, почув стогін. Зупинився, прислухався, тихо. Хотів рушити далі — знову стогін і зовсім поруч. Кинувся у коридор між контейнери. Один поворот, другий і…

Чоловік повз йому назустріч. Лице чорне від крові, одразу не впізнати.

— Петре! Ти? — закричав Касян. — Хто це тебе? За що?!

У Добрині не було сили на відповідь. Він підняв голову, щоб поглянути на того, хто поспішав йому на допомогу, але очі його були залиті кров'ю, і нічого, окрім червоно-золотої запони, він не побачив. Світло свідомості в його мозку погасло, і голова упала лицем у сніг. Касян підхопив Добрито на руки, але вузький прохід змусив звалити Петра на плечі. Поспішав, сподіваючись, що на пірсі ще хтось є, та, як на зло, звідти вже всі розійшлись. Навіть Арчила з його ватагою вже не було видно. На щастя, їх помітили з вікна диспетчерської. Володька, Митрич, ще двоє вантажників і сам черговий підбігли до них. Підхопили залитого кров'ю Добриню і бігом понесли до сходів.

— На бремсберг давайте! Я зараз викличу, — кричав, кинувшись до телефона, черговий. Та його не послухали. Сходами ще піднімались з порту люди. Вони підхопили пораненого і всі вісімсот п'ятдесят сходинок передавали з рук в руки.

В лікарні, куди Касян прибіг кількома хвилинами пізніше (знову підвели ноги, та й серце не дозволило одним махом подолати сходи), йому сказали, що життя начальника порту на волоску. Дві ножові рани і велика втрата крові.

— То перелийте йому мою! — наступав на фельдшера Митрич.

— А чи мою, — пропонував Вовчик. — Беріть!

— Яка у вас група? — поцікавився фельдшер.

Володька і Митрич перезирнулись. Вони були не готові до такого запитання. Звідки їм було знати про себе такі подробиці.

— Яка група потрібна? — спитав, проштовхуючись вперед, Калікін.

— Перша! Перша потрібна! — фельдшер спробував зачинити двері, але Касян просунув за поріг ногу.

— У мене перша.

Фельдшер уважно подивився на нього над окулярами, потім поправив їх на переніссі і знову глянув уже через скельця. Він чи не впізнав, чи не бажав впізнавати Калікіна.

— Ви впевнені?

— Так! Аналіз робили ви особисто.

— Проходьте. Решту товаришів прошу розійтись.

Калікіна посадили в крісло.

— Раніше кров здавали?

— Що?

— Донором коли-небудь були?

— Не доводилось.

— А непритомнієте часто?

— З якого дива?

— Чого так дивуєтесь? Непритомніють не лише дамочки.

Змоченим у спирт тампоном фельдшер протер Касяну палець і клацнув схожою на кулькову ручку голкою. На пальці у Касяна з'явилась цятка крові.