Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 23

— Ти любиш мене? Скажи, любиш? — голос ламався і тремтів.

— Не знаю.

— Навіщо ж ти прийшов до мене? Адже я могла бути матір'ю такому, як ти.

— Не знаю, — бубонів він у відповідь.

— І чого ти такий жорстокий до мене?

— Ні, я не жорстокий, я правдивий… Коли хочеш, чесний… Я не можу та й не хочу тобі брехати. Хіба було б краще сказати — люблю?

. — Розумію. — Сигарета зламалась у її пальцях. Вогник від неї димів і котився жолобом між повними сферами грудей і, мабуть, обпікав тіло, проте вона того не помічала.

— А ти не думав, що від цієї твоєї чесності мені боляче?

— Прости, — він змахнув попіл і поцілував те місце на грудях, де він тільки-но лежав. — Прости мене…

Вона не відповіла, відвернулась до стіни і долонею стерла із щоки сльозу. Йому хотілося пожаліти її, погладити плечі, що здригались в риданні, але руки були ніби свинцем налиті і не піднімалися з подушки.

Все, що відродила пам'ять, читалося зараз ніби в кількох вимірах одночасно. Це не відбувалось наяву, і в той же час Патрік розумів, що не спить. Він відчував справжній сором і свою вину перед цією жінкою, що туманно нагадувала йому посудницю з офіцерської їдальні, до якої він якось забрів «на вогник», як забредали інші. Так, принаймні, про неї говорили в ескадрильї несосвітенні ловеласи.

— Ти прийшов тому, що мене нема кому захистити від… твоєї зневаги… Так чого ж ти?.. Бери! Рви моє тіло! Адже ти по нього прийшов! — Вона ридала. З нею щось сталося, якась несподівана істерика, але п'яною вона не була, ні. Хіба можна сп'яніти лід склянки пуншу? Від нього навіть в голові не шуміло, лише легеньке тепло в грудях і, можливо, трохи незвична грайливість у думках. А вона ридала, била себе по щоках і все повторювала: — Бери! Рви! Хай все буде, як у звірів!..

Несила було чути її пекучі слова, він задихнувся від сорому. Раптом ніби нагайка зі свистом обвилась навкруг черепа і вдарила з такою силою, що Патрік скрикнув і розплющив очі.

Перед ним стояв Грісс і щось, надриваючи горло, кричав. Не одразу зрозумів, чого від нього хочуть. Ще не прийшов до тями, коли Бен підхопив його попід руки і потяг до дверей. Різкий біль на якусь мить відібрав здатність говорити. Патрік хотів зупинити Бена, пробував нагадати про поранене плече, але той не бажав нічого знати. Вхопив за червону рукоять аварійного важеля і що було сили рвонув її на себе.

Двері розчинилися. Потік холодного повітря, що увірвався, відштовхнув їх, кинув обох на протилежну стінку.