Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 20

— Білл! — знову ніби здалека долетів голос Грісса. — А на Шпіцбергені німці є?

— В штабі нам говорили, що на початку війни туди заходили їхні підводні човни, а зараз там радіостанція в Свеа. Та ми й самі не раз приймали звідти метеозведення. Чи не так, Патрік?

— Вони сповіщають погоду для своїх літаків, що баражирують вздовж норвезького узбережжя. Більше там у них нічого нема… «Вони вже вирішили летіти на Шпіцберген, без мене вирішили…»

— А де будемо сідати? — не міг заспокоїтись Грісс.

— Прилетимо — побачимо. Архіпелаг великий. Не обов'язково сідати в Свеа, спробуємо дотягти до Баренцбурга.

— А навігація в цих широтах вже почалася? — запитав Патрік.

— Тут Гольфстрім, малий, а він дозволяє плавати цілий рік. Чи тебе не вчили географії? — знову ласкаво посміхнувся шеф.

— Рибалки напевне зараз сюди не запливають, га, Білл? — спитав Грісс. — Ну, скажи. Ти ж усе знаєш.

— Та що це ви з ножем до горла! — раптом вибухнув Уолтінг. — Скоро про все самі знатимете, недовго лишилося.

Патрік не ризикував більше розпитувати, зарився у свої цифри, виписував їх на аркуші бортжурналу кривими стовпчиками, прислухаючись до того, як гупає у пораненому плечі кров. У ці хвилини він з насолодою повернувся б туди, до спокійних галявин дитинства, під надійний захист материнської любові, проте невблаганний час рухав його вперед, назустріч невідворотним подіям.

— Значить, на Шпіцберген, — промовив він уже спокійніше.

— На Шпіцберген, — підтвердив Уолтінг, вдивляючись у різнокольорові позначки на карті.

— Стійте!.. Стійте!.. Зупиніться!.. Туди не можна! Не можна…

Крик розірвав монотонний гуркіт моторів. Вони з Біллом одночасно подивилися на пасажира і побачили, що він стоїть на колінах і благально простягає до них руки.

— Туди не можна! Нам треба летіти в Лондон! Тільки в Лондон!

Білл потер перенісся і ніби знову заглибився у вивчення карти, заправленої під прозору стінку планшета. По паузі спокійно сказав:

— Ні на чому, містере Кребс, чи як там вас ще… Бензин закінчується. Тут ось ніяк не зміркую, де сісти на цьому чортовому Шпіцбергені. По всьому видно, доведеться тягти до Баренцбурга і сідати там на лід фіорда.

— Ні, ми маємо летіти в Лондон і тільки в Лондон! — тупо дивлячись на них, вимагав пасажир.

— Коли б не ви, шановний, ми б уже підлітали до бази, а через вас доведеться мерзнути на цьому проклятому острові.

— Далеко від Тіпперері, — підтримав шефа Патрік словами з модної пісеньки і навіть спробував посміхнутися. Проте наступної миті, коли він глянув на Кребса, посмішку ніби хто враз стер з його обличчя. Як і раніше, стоячи на колінах, той однією рукою уперся в косяк дверей, другою піднімав на них з Біллом пістолет.

— Я заставлю вас повернути до метрополії!

— Дуже шкодую, містере Кребс, але це неможливо. Ну, як вам пояснити, щоб ви зрозуміли: літак не примус, коли керосин кінчається, все! Труба! Підкачувати немає сенсу. Ми, правда, можемо повернути назад у Норвегію, 1 тоді, я так думаю, вам одірвуть голову німці; або летіти на схід до росіян, але це вам теж… Адже ви, з усього видно, розвідник і раптом опинитесь у Мурманську. Що про це скажуть в Лондоні, у штаб-квартирі Інтеллідженс сервіс? Ви розумієте, про що я…