Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 188

Ролф дістав карту.

— Отже, ми наближаємось до Хорнсунда. Та коли вже досягнемо Беллсунда, діла наші підуть веселіше.

— Чому веселіше? Хіба тобі зараз сумно? — спитала Інгрід.

— Я радий, що ти заспокоїлась, Ін, — сказав Ролф. — А веселіше від того, що за Веллсундом буде мис Ліннея.

— А там і Грен-фьорд, і Баренцбург, — посміхаючись, сказав Касян.

— Ти дійсно пропонуєш зайти в Баренцбург? — поцікавився Ролф. — Адже база загону в Лонгірі.

Касян поглянув на карту.

— Загін, якщо він хоче вціліти, повинен базуватися в глибині острова. Так що поки ми не з'ясуємо, де загін Ролл Люнда, пропоную зайти в Баренцбург і роззирнутися. Не забувайте, що німці повинні скоро залишити острів. Пам'ятаєте, що говорила Гіта. До того ж у Баренцбурзі є одна шахта. Стара, всіма забута. Коли почалася війна, ми півмісяця носили туди валянки, кожухи, масло, цукор, чай, сухарі і ще багато чого іншого… Ні, в Баренцбурзі не пропадемо.

— Ти думаєш, що ми можемо і не зустрітися з загоном? — спитав Ролф.

— Все може бути. Німці поки що не розбиті і вони на острові. А ти не вішай носа, красуне, — промовив Касян, легенько торкнувшись кінчика носа Інгрід, — Все буде добре.

Інгрід жарт сподобався.

— Ролфе, він знову говорить якось незрозуміло. Він жартує, так?

— Тобі він подобається? — сам того не бажаючи, запитав Ролф.

— Він?.. А що, він може сподобатись, він — мужчина.

Останні слова Інгрід потонули в гуркоті, що зненацька упав на спокійне, все в пастельних мазках море. Гуркіт накотився на камінну стіну берега — повернувся до човна стоголосою луною.

— Що це? — побілілими губами спитала Інгрід, кидаючись до Касяна. Схопила його за руку і сховала обличчя за плече.

— Схоже на залп із крупного калібру, — пояснив Касян коли гуркіт затих. — Під Мурманськом кораблі підтримували паші атаки… Та ви не бійтесь, це десь дуже далеко.

— Ти думаєш, це німецькі кораблі? — спитав Ролф.

— Заспокойся і не лякай людей, — він показав очима на Інгрід. — Якщо вони і стріляють, то не по нас. Піди поглянь, може, що видно.

Ролф, а за ним і Інгрід вийшли з рубки. Довго стояли, прислухаючись до тиші, що порушувалась лише розміреним татаканням мотора й криками переляканих чайок. Вони чокали на нові залпи, проте їх не було.

— Ідіть сюди, — покликав їх Касян. — Я згадав. Таке я вже чув. Це не гармати. Це отелився льодовик.

— Тепер уже і я не розумію, що ти кажеш, — розвів руками Ролф.

— Тут десь є глетчери, що виходять до моря. Вони сповзають у воду і одколюються. От у цей момент і гримить, розумієш?

— А що таке «отелився»? — спитала Інгрід.

— Ну, це просто. Корова телиться — з'являється на світ теля, — повеселішав Касян. — А тут народився айсберг. Ясно?

Касяна забавляла її нетямущість. Він посміхався, не помічаючи, що його посмішка викликає у супутників зовсім різні почуття. Інгрід вона явно подобалась. Ролфу — ні. Хлопець вийшов з рубки і подався на корму до мотора. Стояв, упершись коліном у теплий вібруючий кожух, так ніби перевіряв пульс невтомного серця «Крістіни». Згадував добрим словом старого Лундхолста, а на душі було погано. Над човном висіли нерухомі, наче пришпилені до неба, чайки, шугали чистуни, розсипали короткі рулади сніжні подорожники. Ці мужні пташки прилітають сюди першими. Той, хто хоч раз зимував за полярним колом, знає: це подорожник сміється над зимою, тому що за морем весна вже перемогла її і скоро прийде сюди, на острови, в золотому ореолі світла і сонця. Весна вже в дорозі. Кожен наступний день сонце буде затримуватись на небі на якусь хвильку довше, поки не залишиться там на все літо. Але це станеться не скоро, а зараз… Воно поступово гасить свій невидимий за горами ліхтар. Рожеві тони тьмяніють, розмиваються ніжними синьою і зеленою фарбами. Все відбувається в такій густій тиші, що навіть шум мотора не в змозі її зруйнувати. Повітря стоїть прозоре і до самих глибоких глибин в небі нерухоме. Море теж затаїлось, майже не дихає. І гори завмерли, неначе чогось чекають, до чогось прислухаються.