Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 145

Інформація цінного агента відкрила нові грані діяльності лабораторії, якою керував доктор Гергардт. Лондон заворушився. Чи не в кожній шифровці йшлося про справи лабораторії і «господарство» самого Гергардта. Канал зв'язку через Мілорг діяв справно. Чарівна фрекен Інгрід, яка працювала в офіцерській лікарні, була завербована Енке вже більше року тому. Він відкрито бував у її домі. Всі в Балстаді знали, що майор по вуха закоханий в Інгрід Крістіансен, кілька разів сватався до неї, кликав її вийти за нього заміж, однак різниця в роках зупиняла фрекен від рішучого кроку. Але від залицяння майора дівчина не відмовлялась, охоче з'являлась з ним у ресторані, кіно, варите. Нікому і в голову не приходила думка, що майор Енко цікавиться не стільки красунею Інгрід, скільки її покоївкою фру Улл. Ця стара, схожа на монашку, жінка, регулярно, раз на місяць, відвідувала свою сестру, що жила в рибальському селищі Глом-фіорд, а до тієї з гір Фіпмарка тож регулярно, в точно означені дні і години, приходили кур'єри, приносили шифровки з Лондона, які приймала радіостанція Мілорга. Ці ж кур'єри забирали з собою шифровані донесення Кребса.

Мартіну Кребсу все давно набридло, він і сам давно зневірився у своїх патріотичних почуттях. Йому хотілось якомога швидше дістатися рятівного берега, однак розумів, що без таємниці «Вікінга» в Лондон потикатись нічого і доведеться сидіти в цій дірці до кіпця війни, а може, і до останнього подиху. Більш за все пригнічували думки про Еліз. З одруженням на дочці генерала Смайлза у нього були пов'язані найпотаємніші мрії. Кожного разу, коли фортуна посміхалась, Мартін думав: а чи не час додому? Остання вдала вербовка, здавалось, наблизила його до мети. Отримав подяку шефа, по каналу йому передали вітання від Смайлзів, і Мартін вирішив, що скоро з допомогою майбутнього тестя таки поталанить вирватись із Балстада і переправитись на острови туманного Альбіона. Ох, як йому хотілося поміняти мундир на фрак. Якби він мав можливість оперувати капіталами генерала, або до тих прибутків, які дядько Вліз Гордон Смайлз має від поставок армії (Еліз була єдиною спадкоємицею в сім'ї), давно плюнув би на цю небезпечну гру з «Вікінгом» і поринув у бізнес. З того часу, як збанкрутував його батько і Мартін пізнав приниження бідністю, його спалює бажання розбагатіти. Та все це поки що лише мрії. Ось уже більше двох років у Балстаді, а генерал щось не поспішає прихилити майбутнього зятя до схвильованих грудей. Дивно і те, що Еліз не поспішає взяти шлюб, не підганяв татка. Та де їй на відстані зрозуміти, як набридло йому таке життя, як він стомився вічно тримати в кулаці свої нерви, бажання, думки. А може, Смайлзи давно викреслили його із списків претендентів, може, заручини з Еліз давно розладналися і вже не він, а якийсь інший «щасливчик» чекає не дочекається отримати за багатою (хай вже трохи і перезрілою) нареченою рухоме і нерухоме? Ні, що не кажіть, а сидіти тут йому не стає сили.

З донесення Шлезінгера він знав, що доктор Гергардт в своїй лабораторії веде велику дослідницьку роботу, а його досліди на полонених, безумовно, мали Велике значення з військової точки зору — краплина його препарату убивали сотні людей. Глибоко, до кінця, розібратися у тих дослідах Шлезінгер, звичайно, не міг, проте і поверхових спостережень було досить, щоб замислитись: а що коли це і є та сама надмогутня зброя? Адже лабораторія Гергардта могла бути лише ланкою в системі досліджень, котрі таємно провадяться німецькими вченими-хіміками чи бактеріологами у різних місцях окупованої Сиропи. Кробсу ввижалося, що його здогадки мають під собою реальний грунт, з часом усе це неодмінно підтвердиться.