Читать «Золото і кров Сінопа» онлайн - страница 162

_{Під час опису підготовки та походу Дніпром і по морю письменник майстерно вплітає в канву твору деталі з побуту запорожців, розповіді про маловідомі пересічному читачеві історичні факти тієї доби, підкріплюючи їх відповідною джерельною базою.}

_{Брак біографічних даних про головного персонажа (не з’ясоване його походження, місце народження, життєвий шлях до появи на Запоріжжі і т. і.) змусили В. Савченка давати власне тлумачення на ретроспективне відтворення образу Богдана Микошинського. Автор художнього твору має право на такі кроки, аби тільки вони не суперечили події, до якої причетна постать. Про перебування на Запоріжжі багатьох молодих українських і польських аристократів для набуття військових навичок в прикордонній боротьбі з мусульманським світом добре відомо. То ж немає нічого дивного й суперечливого у тому, що майбутній гетьман міг бути офіцером польського короля, як до нього такими були гетьмани Данило Вишневецький, Ружинський тощо. Це в повній мірі відноситься і до стосунків Б. Микошинського зі ставкою українського православ’я князем Костянтином Острозьким, як і його взаємини з молодою родичкою князя. Нагадаємо, що похід на Сіноп був не розбійний напад, а політична акція, спрямована як на відволікання збройних сил Османської імперії від християнських королівств, так і на послаблення позицій Речі Посполитої. Так, відомо, що після цього нападу козаків султан Амурат мало не оголосив війну Польщі. По суті це було продовження боротьби гетьманів Косинського, Наливайка та Лободи.}

_{Якби такого ватажка, як Микошинський і не існувало то, письменникові не гріх було б його вигадати. Адже Тарас Бульба не являвся історичною постаттю, як і не було штурму замку в Дубно. Ті події відбулися тільки в уяві геніального Гоголя. Але це зовсім не завадило перетворенню старого січовика в національного героя і символ України, для якого Батьківщина була понад усе. У романі ж “Золото і кров Сінопа” береться реальна історична подія і реальна історична постать.}

_{Письменник щедро наділяє своїх героїв всіма людськими якостями. Люди під пером Віктора Савченка постають на сторінках роману завершеними, близькими і зрозумілими у своїх вчинках і помислах. Вони наче живі, як наші сучасники. Автор глибоко проникає в духовний світ своїх героїв. Кожен з них живе власним життям, відрізняється своєю самобутністю. Це живі люди, а не безликі манекени, мальовані байдужими мазками, як це подекуди трапляється.}

_{Надто вражають образи представників ворожого табору з мусульманського світу. Вони виписані настільки довершено, і по людському зрозуміло, що у читача, принаймні у автора цих рядків, не виникає до них ненависті. А ненавидіти й прагнути помсти, ой, як було за що нам, українцям. Ми розуміємо їхні вчинки, поведінку, мораль, знаємо, що інакше вони не могли діяти у тому світі, в якому жили. Затяті вороги християнства, і зокрема православної віри, жорстокі та невблаганні нападники, в сімейному ж житті і спілкуванні поміж собою мають багато позитивних рис і являються звичайними людьми зі своїми болями та бідами, помислами й надіями. При читанні твору часом виникає відчуття, що його написано двома авторами — українцем і турком. І обоє однаково добре знають історію, культуру й духовність своїх народів.}